Урок, що я засвоїла

       Це літо було особливим. Уперше ми з Микитою, моїм молодшим братом, були в лісі з дядьком Мироном. Ми їхали з надією почути гарну історію — дядечко дуже любить розповідати. І ми справді її почули. Він розповів нам про лісову німфу й принца із зірки, які закохалися одне в одного та, будучи альтруїстами, рятували ліс від забруднення й знищення. Увесь свій вільний час вони збирали фантики, целофанові пакети й пляшки, у тому числі й скляні.

       Ми теж цим займалися того дня, а потім і щотижня протягом усього літа. Я зрозуміла, наскільки важливо не смітити. Навіть найменше сміття — загроза для великого світу лісу. Кожен фантик має бути в кишені, а не на землі... Через нас забруднюється довкілля, гинуть дерева й тварини.

       Я часто чула в новинах, як люди гинуть, намагаючись зупинити пожежу в лісі, й засмучувалася. Думала, що причина — глобальне потепління, навіть не замислюючись, що винні самі люди. Адже лісові пожежі можуть виникнути й через недопалки, і через обгортки на узбіччях, які легко займаються від сонця. Особливо небезпечне скло — якщо під ним щось сухе, воно може загорітися. А потім — пожежа, яку важко зупинити. І як наслідок — суха, запечена земля, кістки тварин і... людей.

       Хоча про це дядько не розповідав у своїй історії. І мені хочеться вірити, що німфа Еліра врятувалася разом із тваринами й просто не може повернутися до свого кохання. А мій дядько… тобто принц Стефан… роками приходить до лісу в надії побачити її. Чи він справді вірить, що вона жива? Чи просто працює в її пам’ять?

       Я не лісова німфа й не принц зі зірки Тіанар, але пообіцяла собі ось що: не курити, не приносити в дім ялинку на Різдво, прибирати ліс, робити пожертви у фонди, що рятують довкілля — це мінімум, який я можу зробити. І я готова до цього. Бо мій добрий вчинок може врятувати чиєсь життя.

       Учителька дочитала твір і заплакала. Заболіло не тільки серце, а й рука — та сама, що колись обгоріла в лісовій пожежі.

«Чи може Єва бути його племінницею?.. Мій Стефане... Можливо, я зробила велику помилку, ховаючись від тебе весь цей час…»

       Вчителька подивилася у вікно. Дощ скінчився. Надворі сяяло сонце. Вона встала й, підійшовши ближче до вікна, побачила, як біля спортзалу щось диміло.

— Знову ці бешкетники! І коли вони нарешті припинять курити... чи хоча б навчаться тушити недопалки! — вчителька вибігла з класу, забувши і про свій біль, і про свої думки.