Розділ 6. У глибини ада

Наступний тиждень минув напрочуд спокійно.

Гноми, які ще зовсім недавно тримали їх за ґратами, тепер охоче показували гостям своє царство. Флінт, Мірель і Ломі побували на кухнях, де величезні печі майже не згасали, пройшлися майстернями, побачили, як зі шматків металу народжуються мечі, обладунки й прикраси. Мірель могла годинами розглядати тонку роботу гномів, Флінт усе частіше затримувався біля зброї, а Ломі, як виявилося, найбільше цікавили місця, де зберігали напої.

Усе навколо здавалося новим і захопливим. Майже для всіх.

Поки вони знайомилися з Міреєм, Райан знайомився переважно з вугіллям, сажею й важкою працею. Цілий тиждень він працював на благо гномів, спокутуючи давню крадіжку, і лише тепер його покарання нарешті добігло кінця.

Флінт, Мірель і Ломі сиділи у своїй кімнаті, коли двері відчинилися. На порозі з’явився Райан — утомлений, але надзвичайно задоволений самим фактом, що цього разу прийшов сюди не за черговою порцією вугілля.

Флінт розвалився на ліжку й глянув на нього з усмішкою.

— Ну що, працівнику? Відпрацював?

Райан примружився.

— Пацан, іди сюди, я тебе обійму. Як же я за вами скучив!

Флінт одразу підняв долоні.

— Ні-ні. Мій же прийом зі мною не спрацює.

Він чудово пам’ятав, чим закінчилася їхня зустріч у таверні.

— Тоді я сам підійду.

— Райане…

Той уже перетнув кімнату. Флінт лише встиг підвестися, коли отримав легкого потиличника.

— Ай!

— Це за вугілля.

Райан тут же схопив його рукою за шию й почав скуйовджувати руде волосся.

— А це тому, що я скучив, пацан.

— Відпусти, придурок!

— Тиждень. Цілий тиждень я чекав цього моменту.

Мірель не витримала й засміялася. Ломі, сидячи на подушці, уже відверто реготала, спостерігаючи, як Флінт безуспішно намагається вирватися.

Нарешті Райан відпустив його. Флінт одразу поправив волосся й похмуро глянув на нього.

— Я тебе ненавиджу.

— Я теж радий тебе бачити.

Райан потягнувся, розминаючи затерплі плечі.

— Гаразд. Може, підемо поїмо?

Ломі миттєво перестала сміятися.

— Підтримую.

Флінт подивився на неї.

— Ти хоча б секунду могла подумати.

— А навіщо? Він запропонував їжу.

Вони вийшли з кімнати й попрямували до їдальні. Райан нарешті знову був із ними, тож дорогою розмова майже не стихала. Флінт, Мірель і Ломі навперебій розповідали, що встигли побачити за цей тиждень, а заразом хизувалися подарунками.

Мірель показала нові наручі й пояснила, для чого потрібні заглиблення. Флінт продемонстрував піхви, зроблені точно під його кинджал. Ломі ж із таким задоволенням згадувала ель тисячолітньої витримки, ніби гноми подарували їй щонайменше половину Мірея.

— І де він? — запитав Райан.

— Хто? — не зрозумів Флінт.

— Ель.

Ломі притиснула долоні до грудей.

— У безпечному місці.

— Тобто випила?

— Я сказала — у безпечному місці.

Мірель засміялася, а Райан лише похитав головою.

За черговим поворотом вони ледь не зіткнулися з Деміаном.

— А ти де був? — запитав Флінт.

— Та от, шукав своє замовлення.

Флінт згадав слова гнома ще тиждень тому: «Він шукає своє замовлення. Десь тут».

— Знайшов?

— Не-а. Схоже, загубили.

Флінт кілька секунд дивився на нього.

— Загубили меч?

— Схоже на те.

Райан пирхнув.

— Хороше замовлення.

Деміан уже збирався пройти повз, але раптом зупинився.

— Слухайте, у мене є одна пропозиція.

Флінт насторожено глянув на нього.

— Мені вже не подобається.

— Я тут бачив одні золоті двері. Великі, старі. А посередині — заглиблення, наче під меч.

Флінт одразу зрозумів, про які двері йдеться. Ті самі, що вони бачили біля складу.

— І?

— Я хочу подивитися, що там. І думаю, Флінте, твій кинджал добре підійде.

— Ні.

Деміан навіть не встиг продовжити.

— Ти хоча б дослухай.

— Я дослухав.

— Я ще нічого не сказав.

— Ти знайшов двері, які гноми не можуть відкрити, хочеш туди залізти й зараз скажеш, що мій кинджал чудово підійде до того паза.

Деміан кілька секунд мовчав.

— Власне… так.

— Ні.

Цього разу Флінт відповів уже остаточно. Ще зовсім недавно вони були тут злочинцями, сиділи за ґратами й чекали рішення суду. Райан лише сьогодні закінчив спокутувати свою давню крадіжку. Лізти до замкненого приміщення, яке самі гноми не могли відкрити, було найкращим способом знову опинитися в камері. А якщо пощастить менше — усе могло закінчитися значно гірше.

— Я пас.

— А я за, — одразу сказав Райан.

Флінт повільно повернув до нього голову.

— Ти серйозно?

— Ну, пацан, давай. Ми ж нічого не крастимемо. Та й сам подумай: гноми не можуть відкрити ці двері. А якщо в нас вийде — вони нам ще й дякувати будуть.

— Ага. Саме так зазвичай і починаються хороші історії, — пробурмотів Флінт.

— От бачиш.

— Це був сарказм.

— Я теж за! — озвалася Ломі.

Флінт навіть не став одразу дивитися на неї.

— Звісно.

Ломі злетіла трохи вище.

— А що? Мені цікаво.

— Тобі все цікаво, поки за це не змушують тягати вугілля.

— Саме тому я й не краду в гномів.

Райан глянув на неї.

— Дуже смішно.

Флінт замовк. З одного боку, лізти до старих замкнених дверей без дозволу було відверто поганою ідеєю. Вони лише недавно перестали бути в’язнями, а Райан буквально сьогодні закінчив відпрацьовувати свою провину. З іншого — гноми й справді самі не знали, що знаходиться за дверима, і роками не могли їх відкрити.

Та й той паз…

Він надто добре пам’ятав його форму. Флінт машинально торкнувся піхов із кинджалом.

— Я згодна, — раптом сказала Мірель.

Він повернувся до неї.

До цього вона мовчала протягом усієї суперечки, але тепер дивилася на нього цілком серйозно.

— Ти теж?

Мірель ледь усміхнулася.

— Я хочу побачити, що там.

Флінт перевів погляд на Райана. Той уже мав вигляд людини, яка знала, що перемогла. Поруч у повітрі зависла не менш задоволена Ломі, а Деміан спокійно чекав.