Вогонь і блиск магії

Розділ 14
Наступного ранку вони опинилися в закинутому млині, що стояв на пагорбі. Сонце пробивалося крізь старі дошки, кидаючи смуги світла на старі механізми.
— Тут ми можемо перепочити, — сказав Ріан, розкладаючи плащ на підлозі. — І підготуватися до наступного кроку.
Еліна сіла поряд, розкладаючи трави й інструменти. Вона відчувала спокій, який довгий час був недоступний.
— Ріане… — тихо почала вона, не відводячи погляду. — Ти ніколи не говорив, чому відчуваєш до мене… більше.
Він сів навпроти неї, і сонячне світло грало на його обличчі.
— Бо я бачу в тобі силу, яку не можу пояснити. Твою рішучість, твою відвагу. І… — він зупинився, ковзаючи поглядом по її руці, яка торкалася кулі енергії, — і страх втратити тебе змушує мене бути сильнішим.
Вона відчула, як її серце завмерло на мить. Її рука ковзнула до його, і їхні пальці переплелися.
— Я теж боюся, — тихо сказала вона. — Але з тобою цей страх стає терпимим.
Їхнє зближення перервало різке відлуння металу — хтось підійшов до млина. Еліна миттєво піднялася, концентруючи магію в руках, а Ріан став перед нею, меч готовий до удару.
Вони обидва знали: зараз вони не лише союзники, а єдина сила, що здатна протистояти ворогу. Їхня співпраця була бездоганною: вона випускала спалахи енергії, він відбивав удари, разом вони кидалися між тінями, відчуваючи, як серця б’ються в унісон.
Після короткої, але напруженої битви вони залишилися стояти посеред млина, дихаючи важко. Еліна подивилася на нього і сказала:
— Ми вижили… бо ми разом.
Він кивнув і поклав руку на її плече.
— І будемо виживати далі. Разом.
У цьому моменті вони обидва зрозуміли: небезпека ще не минула, але тепер вони мали один одного, і це давало силу, яку ні магія, ні меч не могли зламати