Пастка в тіні

Розділ 13
Ніч накрила місто, коли вони перетнули старий міст через річку. Туман важким шаром стелився над водою, і навіть крики нічних птахів здавалися приглушеними.
— Вони йдуть слідом, — тихо сказав Ріан, відчуваючи, як у повітрі загострюється напруга.
Еліна кивнула, тримаючи в руках маленьку кулю з енергією, яку тільки-но навчилася концентрувати.
— Я готова.
Раптом зі сторони темної арки вийшли три постаті, озброєні ножами та арбалетами. Один з них зробив крок уперед, якби хотів зупинити їх, а двоє інших оточували.
— Тримайся! — крикнув Ріан і кинуся вперед, відбиваючи спис і блокуючи удари мечем.
Еліна стояла позаду нього, концентруючи енергію. Вона витягла руки вперед, прошепотіла закляття, і з повітря виникла стіна світла, що розвернула нападників убік і приголомшила їх.
— Встигай! — крикнув він, і вони кинулися в темряву.
Переслідувачі підняли крик, і звуки битви злилися з туманом, немов ніч сама захищала їх. Еліна відчула, як серце б’ється шалено, і в цей момент вона зрозуміла: страх змішався з адреналіном і новим відчуттям — довіри до Ріана, яка стала міцнішою, ніж будь-яке закляття.
Вони сховалися в занедбаній крамниці на краю міста. Дихання було важким, одяг порваний, а руки тремтіли від напруги та магії.
— Ти… ти була неймовірна, — промовив він, ковзаючи поглядом по її обличчю.
— Не забувай, що я врятувала нас обох, — вона відсміялася, але в серці відчувала тепло від його слів.
Вони сиділи поруч у темряві, дихаючи один одним і відчуваючи, як між ними з’являється невидимий, але непереборний зв’язок.