Тінь у темряві

Розділ 9
Десь після півночі Еліна прокинулася від ледь чутного стуку.
Спершу вона подумала, що це вітер, але потім звук повторився — не рвучко, а повільно, наче хтось навмисно намагався не розбудити її.
Серце почало битися швидше. Вона обережно злізла з ліжка, намагаючись не скрипіти підлогою.
Вікно в кухні було напіввідчинене. Вона чітко пам’ятала, як Ріан його закрив.
Холод пробіг по шкірі, коли вона побачила тінь, що ковзнула вглиб кімнати.
Двоє. Обидва в темних плащах, обличчя приховані. Один тримав ніж, інший — короткий арбалет.
Еліна відступила в коридор, стискаючи в руках дерев’яну свічку-держак, як зброю.
Вона намагалася згадати слова захисного закляття, але пальці тремтіли, і в голові все плуталося.
— Вона тут, — прошепотів один із них.
Тиша розірвалася гучним ударом дверей.
Ріан увірвався, наче буря. Його плащ злетів з плечей, а меч блиснув у світлі каганця.
— Відійдіть від неї! — його голос був таким, що навіть Еліна на мить здригнулася.
Нападники розсіялися — один кинувся до вікна, другий до дверей. Ріан рухався швидко, але другий встиг вистрілити. Болт просвистів за кілька сантиметрів від його обличчя і влучив у стіну.
Еліна, сама не розуміючи як, прошепотіла закляття. Повітря між ними і нападником ніби стиснулося, і той захитався, наче втратив рівновагу. Цієї миті вистачило Ріану, щоб збити його з ніг і вдарити руків’ям меча по скроні.
— Виходимо, — різко кинув він.
— Але… — вона глянула на непритомного нападника.
— Виходимо! — його рука міцно стиснула її зап’ясток.
Вони вибігли у двір, і тільки тоді Еліна побачила, що на вулиці чекає кінь.
Ріан підсадив її в сідло й сам скочив позаду. Він тримав її міцно, наче боявся, що вона зникне, якщо він відпустить хоча б на мить.
— Ми їдемо куди? — запитала вона, озираючись.
— Туди, де вони не знайдуть тебе. — Його голос був глухий, але в ньому бриніло щось більше за гнів — страх.
Вони мчали крізь туман, і десь у глибині ночі Еліна зрозуміла, що повністю віддала свою долю людині, яка мала б бути її ворогом.