Полювання почалося

Розділ 8
Вони поверталися мовчки. Місто спало, але тиша була оманливою — у ній ховалася загроза. Еліна відчувала, як у темряві за ними стежать.
Біля старої брами Ріан раптом зупинився й схопив її за лікоть.
— Далі ти йдеш сама додому.
Вона здивовано повернулася до нього.
— Що?
— Я знаю, що бачив у підвалі, і знаю, що це означає. Відтепер вони підуть за нами. Ти — відьма, я — інквізитор, який раптом почав ходити поруч з тобою. Це викликає занадто багато запитань.
Еліна звела брови.
— Ти думаєш, що я не розумію, на що йду?
Він підступив ближче, і в його голосі вперше з’явилася відверта різкість:
— Ти не розумієш, Еліно. Ці люди не питають імен. Вони просто ріжуть горло. Якщо вони відчують, що ти їм загрожуєш, вони прийдуть уночі, коли ти будеш спати.
Вона відчула, як у ній закипає злість.
— Тобто ти пропонуєш мені сховатися, поки ти будеш робити свою “святу” роботу?
— Я пропоную тобі вижити, — відрізав він. — Я бачив, як вмирають ті, хто вирішує, що зможе виграти у темряви.
Вона зробила крок до нього, і тепер між ними залишалося лише півкроку.
— А я бачила, як темрява виграє тоді, коли їй дозволяють.
Його очі спалахнули, і на мить їй здалося, що він зараз схопить її і силою поведе геть. Але замість цього він різко розвернувся й пішов уперед, наче стримував щось у собі.
Коли вони зайшли в її невеликий дім, Ріан оглянув кімнати, замкнув вікна і двері, а потім обернувся до неї.
— Залишайся тут. Не виходь, не відчиняй нікому, крім мене.
— Я не збираюся сидіти в чотирьох стінах, — вперто відповіла вона.
Він підійшов ближче, нахилився так, щоб його погляд був прямо в її очах.
— Еліно, якщо з тобою щось станеться… — Він замовк, стискаючи щелепу, немов сам злякався того, що хотів сказати.
— То що? — тихо запитала вона, не відводячи погляду.
Його рука мимоволі ковзнула до її обличчя, але він зупинився, ніби боявся цього дотику.
— То я зроблю все, щоб повернути тебе. Навіть якщо доведеться самому стати тим, проти кого я воюю.
Її серце пропустило удар. Але він уже відступив, розвернувся й пішов до дверей.
— Замкни за мною. І молись, щоб вони ще не знайшли тебе.
Він зник у темряві. Еліна залишилася сама, але відчуття присутності когось стороннього не полишало її. Вона підійшла до вікна — і побачила на туманній вулиці силует у темному плащі, який стояв нерухомо, дивлячись на її дім.