Повернувшись до замку Тіней, Тавія відчула щось недобре. Її батько, Король Нокт, дивився на неї уважно, ніби бачив щось невидиме для інших.
— Де ти була, доню? — його голос лунав холодно, як нічний вітер.
— Спостерігала за ворогом, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій.
— Вогонь залишив слід на твоїй аурі, — промовив король, і його очі спалахнули магічним блиском.
Тавія стримала здивування, але її серце калатало.
— Це лише магія бою, батьку, — вона схилила голову. — Вони сильні, але я сильніша.
Король не відповів, але його підозра тільки зростала.
Тим часом Арден теж опинився у складній ситуації. Повернувшись до свого табору, він дізнався, що його кроки відстежують. Його командир, генерал Каін, підозрював зраду.
— Що ти приховуєш, Ардене? — запитав Каін, стискаючи руків’я меча.
— Нічого, чого б ти не знав, — відповів Арден, але його голос не був переконливим.
Каін посміхнувся, ніби знав щось більше.
— Тримайся подалі від тіней, хлопче. Вони не принесуть тобі нічого, крім загибелі.
Арден лише кивнув, але думки про Тавію не давали йому спокою.