Тавія, принцеса Тіней, стояла на високій вежі, споглядаючи поле битви. Її довгі чорні шати хвилювалися на вітрі, а очі випромінювали силу ночі. Вона знала, що її народ чекає від неї наказу, але в серці був неспокій.
— Принцесо, ми готові, — звернувся до неї генерал Ксар, схиливши голову.
Тавія кивнула, але не поспішала говорити. В її душі панувала дивна тривога, яка проривалася з глибини, ніби тіні шепотіли їй про майбутнє.
На іншому боці, у самому серці вогняного табору, Арден затягував свої бойові обладунки. Його червоні, як полум’я, очі палали рішучістю. Він був одним із найкращих воїнів Королівства Вогню, і сьогодні він мав привести свій загін до перемоги.
— Сьогодні ми покажемо цим тіньовим щурам, що Вогонь завжди перемагає! — вигукнув Арден, і його загін вибухнув схвальними криками.
Поле битви чекало, але доля готувала щось інше. Тавія й Арден зустрілися на полі бою, коли їхні погляди зійшлися. У цей момент час зупинився, і все, що було важливим, — це їхнє несподіване й заборонене тяжіння.