Глава 2. Золота доба

"Перемога - це не кінець боротьби , а тільки початок.
Вона створює новий світ, в якому нам ще жити…”

Невідомий автор

А як же добре все починалось… Світ змінився. Завдяки зусиллям Олексія та його друзів, темрява відступила, залишивши після себе руїни, але й нові можливості. Історія завжди писалася через біль і кров, боротьбу та обман, та зараз - вперше за довгий час - людство отримало шанс побудувати своє майбутнє мирним шляхом, чесною, спільною працею, без страху перед чорною безоднею, що ховалася за межами світла.

Коли темрява над колишньою ерефією зникла, коли небо очистилось від її похмурої завіси, коли зникли її жахливі мешканці, на звільнені землі вирушили каравани гуманітарної допомоги. Вантажівки, потяги, кораблі, навіть повітряні флотилії доправляли харчі, медикаменти, будівельні матеріали, обладнання та волонтерів. Україна, що перша відчула на собі удар мороку, і сильно постраждала від агресії "братського народу” - молодшого родича, що повірив у власну велич, і ним же самим вигадану велику історію, в результаті чого підхопив хворобу фашизму - тепер першою шляхетно простягнула руку допомоги новим незалежним державам, що поставали з руїн імперії. Допомагаючи сусідам, спадкоємиця Київської Русі відновлювалася й сама, стаючи ще прекраснішою та могутнішою. Найбільша країна Європи  і наймолодша членкиня Євросоюзу та НАТО стала одним з стовпів цих організацій, гарантом їх міцності та процвітання. Визнанням наукового, промислового та аграрного потенціалу України стали великі інвестиції, що прийшли в країну. Численні західні та азійські компанії з гучними іменами відкрили тут свої представництва, заводи та фабрики, дослідницькі центри. Розквітла освітня галузь, як відповідь на потребу в висококваліфікованих фахівцях. Microsoft та Amazon розташували в Україні свої центри обробки даних, тож їхні хмарні інфраструктури поповнилися ще одним регіоном. Донеччина, Луганщина, Харківщина, інші регіони нашої великої країни відбудовувались та оновлювались. Тепер в них вкладали не просто кошти, ресурси, зусилля і час, а й душу - міста перетворювалися на справжні осередки прогресу - комфортні та затишні й одночасно високотехнологічні та екологічні. Історичну справедливість було відновлено, побрехеньки самоназваних "руських” спростовані, і Україна посіла належне їй місце у світі. Синьо-жовтий прапор став символом міцності, незламності, відновлення надії і сподівань на довгу золоту добу миру і процвітання. Людям хотілося вірити, що страшна війна, яка забрала сотні тисяч життів, була останньою в історії людства, що фашизм остаточно переможено, і він більше ніколи не підніме свою потворну голову. 

Полтава також розквітла. Духовна і культурна столиця України стала ще й науковою її столицею. Будівлю Кадетського корпусу, яка вже багато років повільно руйнувалася, нарешті відреставрували, повернувши місту велич унікального ансамблю Круглої площі. За історичними фасадами заховались сучасні будівлі, комфортні коворкінги, футуристичні лабораторії, експериментальні виробництва… Тепер це була не просто архітектурна пам’ятка, а сучасний інноваційний технопарк в самому серці міста, що приваблював найталановитіших інженерів, програмістів та вчених з усієї країни. Полтавський аеропорт, маленький і вже давно зачинений, значно розбудували та знову відкрили, і тепер звідси можна було вирушити до країн Європи, Азії, чи на курорти Туреччини та Єгипту.

Науково-технічний прогрес зробив черговий стрибок. Ціла армія айтішників, які повернулися з лав ЗСУ, привнесли свої знання у мирну сферу, з ентузіазмом занурившись в проекти, які раніше здавалися фантастичними. Україна, яка й раніше була аутсорсинговим гігантом, тепер сама диктувала напрямки розвитку у сфері штучного інтелекту та віртуальної реальності. Наступне покоління VR-технологій, які забезпечували дійсно повне занурення, змінило спосіб життя людей. Meta Quest 4 став справжнім проривом: дешевший, але в рази потужніший за попередників, він швидко витіснив старі покоління гарнітур і започаткував нові стандарти реалістичності віртуальних середовищ. Робота, навчання, соціальне життя - все досить швидко перетекло до цифрового світу. Платформа Horizon Worlds нарешті виправдала свою назву - об'єднаними зусиллями розробників всіх країн було створено повну віртуальну копію нашого світу - було оцифровано все, до останнього і найменшого куточка планети. Віртуальний світ став не просто копією реального, але його новою, покращеною версією. VR-гарнітура тепер була у кожному домі, і не одна - без неї тепер просто неможливо було уявити повноцінне людське життя, як колись - без мобільного телефону. Завдяки тісній співпраці з Китаєм VR-обладнання стало доступним для кожного. Окрім нових гарнітур, з'явилось чимало нових тактильних пристроїв, і навіть аромастанцій - віртуальний світ тепер можна було не тільки побачити, а й відчути на дотик та на нюх. Вага гарнітури та її обмежена автономність, залишились єдиними факторами, які іноді нагадували про несправжність цифрового оточення.

Проте виявились і тіньові сторони цієї революції. Віртуальні наркотики стали новою чумою -  штучні відчуття, що перевершували реальність, змушували багатьох втрачати зв’язок з дійсністю. Знову стала популярною теорія симуляції, а кількість її прихильників зросла в рази, й багато хто почав вірити в те, що оточуючий світ несправжній, а люди навколо - просто боти. Цьому сильно посприяли успіхи в галузі штучного інтелекту - завдяки новим, "думаючим” мовним моделям вже ніхто з упевненістю не міг сказати чи той, з ким він спілкується чи грає, чи співпрацює у VR є людиною, чи "інтелектуальним агентом".

Олексій, спостерігаючи за всім цим, хоч і подумки пишався своїм внеском у настання золотої доби, все ще почувався кволим і чужим у власному тілі. Його здібності, подаровані “Оком темряви”, так і не повернулися, а відголоски миті всезнання - спогади, які не належали йому - переслідували хлопця і вдень, і вночі. Вони спалахували раптово, переносячи його то на Чорнобильську АЕС у 1986 році, де він поруч з батьком проводив небезпечні експерименти з «Оком темряви» та іншими загадковими артефактами, то у таємничий тунель під Білою стіною Антарктиди, за якою під чужим небом з трьома місяцями на ньому він бачив життя, яке не могло існувати на Землі. Однієї миті він працює ремонтником на автоматичному гірськовидобувному комплексі за парканом Австралії, де бачить дивні чорні піраміди, загадкові покинуті  міста, чудернацьку фауну, сонце, що не рухається над головою, і чує майже безперервний писк детектора радіації. А наступного разу він - то американський військовий льотчик, що переслідує невідомий літальний апарат, то дослідник китайських потаємних пірамід... Десятки різних людей з різними долями, спогади, які задавалися б хворобливою маячнею, якби не їх детальність і повнота відчуттів - в такі моменти хлопець був не собою  - він був іншою людиною, пам'ятав її дитинство, знав її найпотаємніші таємниці.