ЧАСТИНА II. Тіні прокляття. РОЗДІЛ 16. АТАКА ХРАМУ.

Після бурі — тиша, яка бреше

Ранок прийшов занадто швидко.Ліора прокинулась від того, що Едан дивився на неї —

спокійно, уважно, так, ніби запам’ятовував кожен штрих обличчя.

Сонячний промінь ковзнув по їхніх переплетених пальцях.

Повітря вже не пахло страхом.

Тільки теплом… і чимось новим, тендітним, що навіть думати про нього було страшно.

Вона торкнулася його грудей, відчуваючи, як рівно б’ється серце.

— Ми… — вона ковтнула повітря, — ми щойно порушили всі обітниці, які ти давав

світлу.

— Я порушив їх у ту мить, коли вперше на тебе подивився, — тихо відповів він. — Те,

що було вночі… це не гріх. Це вибір.

Він провів пальцями лінію вздовж її спини — легенько, майже несміливо, так, ніби не

був впевнений, чи має на це право.

Ліора наблизилася в його обійми, ще на кілька секунд дозволяючи собі думати, що світ

зупинився.

Але світ ніколи не зупиняється.

Вітер змінив напрямок.

Ліс завмер так різко, що обом стало зрозуміло: тиша — не мир.

Тиша — попередження.

Едан стиснув її талію.

— Відчуваєш? — його голос став низьким, тривожним.

Ліора підвелася.

Факел у неї в грудях, у самій суті, раптом ніби здригнувся.

Полум’я болісно смикнулося — наче намагаючись її попередити.

— Темрява… рухається, — прошепотіла вона.

Слід диму в небі

Едан натягнув сорочку, але погляд не відривав від горизонту.

— Це… Храм? — його голос зірвався.

Чорний дим піднімався так високо, що злився з хмарами.

І навіть на такій відстані Ліора відчувала, як щось старе, давнє й жахливе

пробуджується в хаосі.— Вони вже там, — сказала вона. — І ми запізнилися.

Едан узяв меч.

І в ту мить він уже був не тим чоловіком, який кілька годин тому цілував її так

обережно, ніби боявся зламати.

Він знову став Охоронцем.

Але очі…

Очі були іншими.

Глибшими.

Темнішими.

Повними люті.

— Якщо вони торкнулися святилища… — його щелепа напружилась. — Якщо хоч один

служитель Темряви був біля факела…

— Вони прийшли по мене, — перебила вона. — І ти це знаєш.

Едан різко повернувся до неї.

— Я нікому тебе не віддам.

Слова прозвучали як клятва — набагато міцніша, ніж дана його родом.

І Ліора відчула, що ця клятва може зруйнувати його долю.

Повернення до реальності

Вони швидко зібрали речі.

Ліора відчувала, як між ними тягнеться тонка нитка відголосу ночі — тепла, тремка,

майже інтимна.

Її хотілось берегти.

Але її розривали тривога й сором:

Я втратила контроль.

Я показала йому те, що не можна.

А тепер… починається війна.

Едан помітив це.

— Не думай про ніч, — сказав він тихо. — Не звинувачуй себе.

— А ти не думай, що зможеш мене захистити від усього.

— Я не зможу, — він зустрів її погляд. — Але спробую. І цього буде достатньо.

Він торкнувся її пальців — на коротку мить, що промайнула як подих.

Сором зник.

Зник страх.Залишилось тільки… вони.

Коли ворог приходить не крадькома — а хвилею

Вони ще не встигли вийти з лісу, коли земля під ногами здригнулася.

Здалеку — гуркіт.

Закляття.

Крики.

Вітер приніс запах попелу.

Ліора відчула, як всередині проростає холод.

— Це Храм, — вона прошепотіла. — Вони ламають захист.

Едан стиснув руків’я меча.

— Ми біжимо. Негайно.

І вони побігли — через гілля, через туман, через ліс, який колись прихистив, а тепер

мовчав, пропускаючи їх уперед.

Бо те, що чекало попереду, було не сутичкою.

Це була війна.

Храм у вогні

Коли вони вибігли з останнього ряду дерев, перед ними відкрилася картина, яка

змусила навіть повітря застигнути.

Храм Вічного Світла палав.

Стіни — тріщали.

Купол — був пробитий.

А навколо — десятки темних сил.

Служителі Темряви в чорних масках, тіньові істоти, і…

Лейса.

Вона стояла перед входом, одягнена в ритуальні шати, з обличчям, холодним як вирок.

— Вони прийшли саме в ту ніч, коли ми… — Ліора стискала пальці так сильно, що аж

побіліли.

Едан зупинив її.

— Ні, — сказав він. — Вони прийшли, бо знали, що ти нарешті стала сильною.Ліора вдихнула.

Факел у її грудях затріпотів — готовий, наляканий, але живий.

— Готова? — запитав Едан.

Вона подивилась на нього.

На чоловіка, який був її спокусою.

Її захистом.

Її найнебезпечнішою слабкістю.

І тепер — її найближчим союзником.

— Так, — відповіла Ліора. — Ходімо поламати їхнє прокляття.

І вони разом кинулися вперед — прямо в серце битви.