Розділ 9. Небезпечно близько

Едан різко відпустив її руку — але тільки фізично. Магія не відпустила.Золоті лінії,

тонкі як нитки світла, тягнулися від її долоні до його зап’ястка, немов хтось невидимий

зв’язав їх. Коли він відступив на крок, нитки натягнулися, стали яскравішими… і

потягнули його назад. Ліора завмерла.

— Це… — вона торкнулася повітря між ними, і тепло пройшлось по їхніх шкірах

одночасно. — Це зв’язок?

Едан відвів погляд.

Його щелепа стиснулась так сильно, ніби він стримував крик.

— Такі узи виникають лише між тими, кого факел визнає, — сказав він. — Але чому він

визнав нас двох…

Він не договорив. Бо золоті нитки раптом стиснулися і потягнули його вперед так різко,

що він майже зіткнувся з її грудьми. Ліора інстинктивно підняла руки, але він схопив її

за зап’ястя — щоб утримати рівновагу… чи щоб утримати себе? Вони стояли так

близько, що тепло її тіла пробивалося крізь його броню.

Едан опустив голову, намагаючись не дивитися в її очі.

— Відійди, — прошепотів він.

— Я не можу, — відповіла вона так само тихо. — Ти бачиш.

Магія реагувала на їхні голоси. На їхнє дихання. На кожен пульсуючий удар серця.

Нитки тремтіли, наче від їхньої невимовної думки. Едан зробив спробу вирватися —

різко, з усім своїм силовим розпачем. Золото навколо його руки спалахнуло. Його

відкинуло назад до неї. Так, що його долоня опинилася у неї на талії. Він застиг, ніби

від цього дотику світ міг зруйнуватися. А вона відчула, як його пальці ледь-ледь

стиснули її — не тому, що він хотів.

Тому що не міг інакше.

— Чорт, — вирвалося в нього. Голос хрипкий, зламаний. — Факел не дозволяє мені

відступити.

— Він хоче, щоб ти залишився? — її голос зрадливо зривався.

— Він хоче… — погляд Едана ковзнув по її губах, і він різко зупинився, відвертаючись

на півподиху, — те, чого я не можу дозволити.

— Ти впевнений, що не можеш? — тихо запитала Ліора.

Едан закрив очі. Так він виглядав пораненим. Вразливим. Абсолютно небезпечним.

— Якщо я допустю слабкість, ти можеш згоріти, — сказав він, так тихо, що це більше

схоже на молитву. — Магія Охоронця не пробачає бажань.

— А моя? — вона поклала руку йому на груди, поверх срібного оберега.

Оберіг спалахнув.Едан здригнувся. Його руки тепер були на її талії міцніше, глибше, ніж він дозволяв собі

будь-коли.

— Не торкайся… — хрипко сказав він, але не забрав її рук. — Богине… не торкайся,

якщо хочеш, щоб я тебе не…

Він зупинився, вчасно.

Магія між ними ходила хвилями, стискаючись і пульсуючи. Ліора шукала його погляд.

І коли він нарешті підняв очі, вона побачила в них те, що він так довго приховував:

бажання, яке могло спалити все.

— Едане, — прошепотіла вона. — Я не боюся.

Він затремтів — не від страху, а від того, як сильно він хотів повірити в її слова.

— А я боюся за тебе, — відповів він.

Нитки світла знову скоротилися, стискаючи їх ближче. Занадто близько. Їх розділяв

лише подих.

— Небезпечно… — сказав Едан, але не відступив.

— Для кого? — запитала вона. — Для мене… чи для тебе?

Він стиснув її талію сильніше.

Магія навколо засяяла.

— Для нас обох, — прошепотів він.

І цього разу він уже не відводив погляд.