Розділ 8. Загублене тепло

Храм після пробудження факела здавався порожнішим, ніж до того. Туман розійшовся,

але натомість з’явилася інша напруга — важка, густа, гірка, що висіла між Ліорою та

Еданом, як нитка, яку варто лише зачепити, щоб усе зірвалося.Вона сиділа на

ступенях, тримаючи долоню, яку торкнувся вогонь. На шкірі ще тлів золотий відблиск,

немов жар, що вперто не згасав. Едан стояв навпроти, але так, ніби кожен його м’яз

був на сторожі. Наче боявся підійти ближче — і боявся відійти далі.— Покажи руку, —

нарешті сказав він.

Ліора нерішуче підняла долоню.

Едан зробив крок.

Потім другий.

Занадто повільно. Занадто стримано.

Як чоловік, який боїться власної тіні.

Він опустився на коліно перед нею й узяв її руку у свою.

Його пальці були прохолодні, майже холодні — контраст із жаром її шкіри був різким,

шокуючим.

Ліора здригнулася.

— Ти тремтиш, — тихо промовив він.

— Це від магії, — прошепотіла вона, але обидва знали: не тільки.

Едан нахилився ближче.

Його подих ковзнув по її пальцях.

І саме в цю мить сталося.

Полум’я, яке дрімало під її шкірою… прокинулося.

М’яке світіння раптово змінилося спалахом.

Золоті нитки магії вибігли з її долоні й обвили пальці Едана, упиваючись у його шкіру,

ніби впізнали його — або вимагали його.Едан різко стиснув її руку сильніше.

— Ліоро… — його голос зірвався на хрип. — Це не просто магія.

Тепло з її руки пройшло через нього — і вона відчула це.

Так само, як відчув він.

Наче їхні кров і магія стикувалися, рухалися назустріч одна одній.

Храм затремтів.

Факел — теж.

— Відпусти, — прошепотіла вона, хоча не була певна, чи хоче цього.

— Не можу, — його лоб торкнувся її руки. Його дихання стало частішим, теплішим. —

Вогонь тягнеться до мене. Наче… твоя сила знає мене так само, як ти.

Їхні пальці переплелися.

Це було не поцілунок.

Не обійми.

Але щось значно сильніше — дотик, від якого все всередині Ліори стислося й

розгорілося.

Магія спалахнула вдруге.

Тепер навколо них.

По підлозі побігли гарячі тріщини, ніби камінь не витримував їхньої близькості.

Едан різко підняв голову.

Його очі здавалися темнішими, ніж будь-коли.

— Якщо ми… продовжимо, — він важко ковтнув, — Факел зреагує. І я не зможу

стримати те, що хоче… вирватися назовні.

— А якщо ми зупинимося? — її голос тремтів. — Це теж буде брехнею.

Він видихнув, і подих ледь зачепив її губи.

Настільки близько він нахилився.

— Чорт забирай… — прошепотів Едан. — Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною.

Вогонь між їхніми пальцями тріпотів, як живий.

І Ліора вперше зрозуміла: вогонь тягнеться до Едана не тому, що він — Охоронець.

А тому, що він — частина її долі. Так само небезпечна. Так само невідворотна. Так само гаряча.