Розділ 7. Факел оживає

Туман у Храмі раптово розійшовся, оголюючи його серце — темний постамент, у якому

тисячі років дрімав Факел Вічного Світла.Колись він сяяв золотом.

Тепер — був чорним.

Мертвим. Ліора наблизилася повільно, відчуваючи щось… знайоме. Наче частина її

душі тягнулася вперед сама, попри страх, попри попередження Едана, який ішов

позаду, мов тінь.

— Не підходь, — його голос знову став твердим. Але цього разу в ньому звучала не

лише заборона. А благання. — Він реагує на силу. На кров. На долю.

— Він реагує на мене, — тихо прошепотіла вона.

І зробила крок. Факел раптом здригнувся. Едан зупинився в одну мить, поклавши руку

на руків’я меча, хоч меч не захистив би ні його, ні її. Ліора торкнулася постаменту.

Легко. Обережно. Полум’я спалахнуло. Спершу — тонкою ниткою світла.

Потім вирвалося назовні рвучким, небезпечним, хижим викидом енергії. Чорний вогонь

обвив її пальці. Але… не пошкодив. Навпаки — торкався ніжно, як подих тепла на

шкірі.— Ліоро, відійди! — Едан кинувся до неї, та вогонь піднявся стіною між ними,

відрізаючи його.

Він уперся долонею в бар’єр, і темний вогонь завив, немов ревнув від ревнощів.

— Що ти робиш зі мною? — прошепотіла Ліора, дивлячись на полум’я.

Факел відповів. Світлом. Баченням. У її голові спалахнули образи: Храм у золотому

сяйві. Відьма з золотими очима. Чоловік, який падає на коліна перед нею. Поцілунок,

гарячий як полум’я. Кров на камені. Клятва, що ламає долю. Ліора видихнула — і світ

повернувся різко, болісно. Її очі світилися золотим.

Факел — теж. Едан знову спробував прорватися крізь вогонь. Бар’єр блиснув і

відкинув його назад — так сильно, що він упав на коліно.

— Він… впізнав мене, — прошепотіла вона, дивлячись у темне полум’я, яке тепер

крутилося довкола її руки, наче прив’язане до її дихання.

— Він тебе обрав, — сказав Едан, підводячись повільно, стискаючи кулаки так, що

побіліли кісточки. — Прокляття прокинулося. І тепер ти пов’язана з ним.

— З факелом?

Едан подивився на неї так, ніби бачить уперше.

І всередині нього щось обірвалося.

— І зі мною, — вирвалося з його грудей.

Вогонь погас. Лише жар на її долоні залишився. Ліора стояла, дихаючи швидко, а між

нею й Еданом натягнулося щось нове. Небезпечне. Гарячіше за магію.

— Це тільки початок, — прошепотав він. — Тепер ти Носійка. А я — той, хто клявся

тебе знищити. Але він дивився на неї так, що було ясно: знищити — він ніколи б не зміг.

Навіть якби ціною стала власна душа.