Кохання або виживання

Без тебе я – не я

Так подобаються твої дотики,

так люблю, коли наодинці ми — як котики.

Так люблю твою усмішку, сповнену щирості,

так люблю твій подих, наповнений пристрастю.

Без тебе я — не я, рятуй мене від самоти,

без тебе я — не я, тобі вже нікуди втекти.

Без тебе день не має сенсу, без тебе ніч — безкорисна,

без тебе солодке — солоне, без тебе вино — не ігристе.

Так люблю твої обійми, що лиш там відчуваю дім,

так люблю твої звички, що переняла собі, як тінь.

Так люблю твої очі, що схожі на світлий смарагд,

так люблю, що ніколи ні кроку назад.

Ти — моє ранкове сонце в дощовий ранок,

ти — аромат ванілі, смак теплого чаю і ясний світанок.

Ти — витвір мистецтва і теплий травень,

ти — втілення мрій, амбіцій і прагнень.

Незнайомці, що кохали

Він — перші промені сонця після дощу,

він — нічне, зіркове небо, що чіпляє за душу.

Він — ранок, що супроводжується співом пташок,

він — страх йти наперед, без можливості зробити крок.

Їхні почуття — те, що завжди буде за лаштунками,

їхня проблема — вирішувати все навпростець поцілунками.

Мемуари про них викликали б у людей занепокоєння,

та один для одного вони були захопленням.

Вона — циклон бурі і сплетіння всіх ураганів,

вона — розпечений вогонь і спотворення вулканів.

Вона — найскладніші математичні формули, що лишаються поза програмою,

вона — страх постійного апокаліпсису, що лишається раною.

Він — теплий вечір та пізній захід сонця,

вона — безкрайнє море та суцільна безодня.

І щось одне поєднувало протилежності —

здавалося, ніби жоден не боявся смертності.

Мелодія Бетховена, що грала крізь етюди,

чулася тепер обом повсюди.

Один для одного — прості незнайомці, що колись кохали.

З останньою нотою, своє кохання безповоротно поховали.

Ваші очі

Ваші очі — злочин без прощення,

В них немає глибин, лиш бездонна печаль.

Я в них бачу себе без прикрас і спасіння,

В них сяйво і темний, мов ніч, небокрай.

Вони, наче сапфір, що світиться в мороці,

Дорогий, недосяжний, єдиний в світах.

Я б храми розписав і писав би до зморщення,

Та жодне мистецтво не втілить цей птах.

Я міг би щодня присвячувати вірші,

Та ми — розбиті, й забули кохать.

Хай буде вдесяте, і хай уже гірше —

Нам справді немає чого вже втрачать.

Я б розкаявся, стер слова, що кололи,

Та я — безбожник, і серце в мені без причалу.

Ніхто не покладе подорожник на рану,

Що зсередини тихо мене під’їдало.

Будьте обережні — я здатен убити.

Часом ми ранимо, часом — як діти.

Від вас перехоплює подих, та й знов

Я боюся любити, бо тінь за спиною стоїть.

Я бажаю вас — і тікаю одразу.

Я один. І ви одна. Та й тепер

Чую серцебиття ваше в пізню годину,

І рука ваша сниться мені до тепер.

То, може, я й справді кохання торкнувся?

Чи це ілюзія, тінь і обман?

Та я наркоман від вашого погляду —

Доза, що вб’є мене день у день.

Вбийте мене — я від цього не втечу.

Встроміть ножа, хай спина — мішень.

Бо біль від любові сильніший за страту,

І я добровільно іду на цей бій.

Я прошу простити — я вас не гідний.

Не читав Оскара, не бачив Джульєтту,

Не слухав Моцарта, не танцював, наче лебідь…

Та побачив у вас досконалість без міри.

Дозволь мені перейти на «ти».

Ти застрягла в думках, мов сонет у поета.

У снах бачу тільки твої силуети,

І хай мене вб’ють за цю грішність —

Я все одно оберу цю вічність.

Йти геть

Я кохав тебе, коли на дворі падав білий сніг ,

лютою зимою ,ти була зі мною, хоч і у сні.

Я кохав тебе в спекотне літо,

ти була для мене черемшини цвітом .

Кохав коли за вікном йшли невпинні дощі ,зливи

тільки з тобою був навесні щасливий.

Довірившись, отримав відповідь у самий центр тіла, стріла у яблучко влетіла.

Зостався сам із болем на серці,

боявся бути покинутим ,та аж ніяк не смерті…

І легко змиритися з усім ,але не з зрадою,

брехуни усі вони ,а ти повінчана правдою .

Та немає більше нас , немає мрій і сподівань ,

зробивши помилку, зізнайся і не потрібно сповідань !

Йти геть , без можливості обернутися -

йти назавжди і не вернутися .

Очі кольору меду ,губна помада зі смаком вишні досі у думках, досі на язиці

та хто ж знав ,що така вродлива тільки на лиці.

Я кохав тебе, та вже той час минув .

Полегшення. Тепер у вічний сон поринув.

Немає місця коханню ,там де була ти -

та від правди нікуди втекти.

Твої думки

Твої слова схожі на муки

Твої очі сповнені згадками про розлуки

Твоє серце сповнене байдужості

Якби знала, що так буде- то позбавила б тебе своєї присутності

Твої думки зосереджені на всьому,окрім мене

Твої брехливі слова теж уже недоречні

Твої вуста шепотять так тихо, а чути всюди

Якби знала, що буде так боляче то дихала б на повні груди

Твоя пісня солодка мов у соловʼя…

Твої вірші пестливі і пристрасні,шкода що все брехня.

Твої мрії нездійсненні , як у раненого птаха політ

Як добре, що без тебе мій світ розквіт.

Перестав любити

Перестав любити ще тієї дощової осені.

Перестав думати про рідний аромат, коли в вікно постукали перші промені.

Плачуть хмари, та я ще тримався.