Париж, 2020 рік
Вечоріло. Нана сиділа в одному із маленьких ресторанчиків недалеко від Собору Парижської Богоматері. І насолоджувалась запашною кавою з круасаном.
- Як же я скучила за тобою, Париж! - Думала дівчина.
- Моя група, за мною! - Сказала молоденька дівчина з синьо-жовтим прапором в руках. І невеличка група українських туристів рушила за своїм гідом.
Нана посміхнулась, ще якихось десять років назад, вона так само гуляла з туристами по Парижу. Її напрямком була Франція. Тож в Парижі вона бувала практично кожного тижня.
Кава була допита і дівчина вирішила трошки прогулятись по знайомим місцям. Її ноги звернули в вузенький провулок, і Нана побачила цю саму групу українських туристів. По центру стояв парижський екскурсовод і розказував легенду. Дівчина прислухалась.
- Колись, давно ще в середньовіччі, тут жила особлива відьма. - Загадково почав розповідати екскурсовод. - В неї був Особливий Дар. Вона вміла повертати Пристрасть. - Почувся легенький шум серед туристів. - Її стихією був Вогонь і саме він їй допомагав проводити ритуали. І кожна жінка, яка хотіла повернути Пристрасть у свої стосунки, могла звернутись до відьми. І вже після декількох ритуалів, сімейне життя налагоджувалось. І сім'ї знову бушував Вогонь.
В часи інквізиції її спалили. Але існує повір'я, що її Дар не зник. І вона, і досі допомагає парам. Кажуть, якщо доторкнутися до вогню, який горить у неї в руках, - і екскурсовод показав на невеличкий пам'ятник, - Пристрасть повернеться в цей дім ,звідки колись пішла.
Для наших туристів цього було достатньо. І вони один за одним почали підходили до пам'ятника відьмі *. Всім хотілось відновити Пристрасть.
Нана стояла в стороні, неначе заворожена. Все, що говорив екскурсовод, сильно відгукувалось в її серці.
- Невже це вона? Невже це я, в минулому житті? - Думала дівчина згадуючи недавню енергокорекцію...
- Я хочу повернути Пристрасть в свою сім'ю. - Казала тихенько Нана доторкаючись до "вогню." - Допоможи мені , Вів'єн...- Дівчина дивувалась собі, але чомусь була впевнена , що цю відьму звали Вів'єн...
* Такого пам'ятника в Парижі немає. Це вигадка автора;)
Париж, 1547 рік
- Допоможи мені, Вів'єн! - На порозі стояла чергова клієнтка і плакала. - Він знайшов собі коханку. Я більше не цікава йому.
Вів'єн лагідно обняла дівчину за плечі і повела в свою "робочу" кімнату...
Париж, 2020 рік
Нані хотілось подивитись на Париж із висоти. І вона вибрала оглядову площадку Трокадеро. Саме там дуже класні виходять фотографії, і найкраще проглядається Ейфелева вежа.
На вежі якраз запалювались вогні. І тисячі маленьких лампочок почали одночасно меригкотіти. У Нани перехопило подих...
- Як же я , люблю тебе, мій Париж!
Самбір, 2020 рік
Максим прогулювався вечірнім містом. Його голова була "тяжкою" від власних думок. Дзвонив телефон.
- Знову Дуся. - Подумав чоловік і "збив" дзвінок. Сьогодні вони з Дусею мали їхати в Трускавець. Як завжди. Адже субота, це був день його коханки. Неділя - це був день сім'ї. Максу стало смішно. Ще колись , три роки назад, він розподілив по днях своїх жінок. Сьогодні він хотів побути сам.
Ноги якось самі повернули до ратуші.
- Так дивно, скільки живу в Самборі, а на ратуші так і не був. - Подумав Макс і купив білет на верх. І вже через декілька хвилин, захеканий , дивився з висоти на своє рідне місто.
- Самбір, то не Париж ...- Гірко промовив Макс, згадуючи, що Нана зараз в Парижі.
Париж, 2020 рік
Намилувавшись краєвидами, Нана почала спускатися вниз, до набережної Сєни. Їй хотілось поплавати на кораблику.
- Що може бути романтичніше, ніж плавання на кораблику по Сєні. - Думала Нана. - Напевно, плавання з тим кого любиш. - Їй стало якось сумно. Скільки разів вона просила Максима, щоб вони поїхали в Париж. Удвох, або з дітьми. А в нього ніколи не вистачало часу...
Самбір, 2020 рік
Макс вважав Самбір, містом церков, аптек і голубів. Чого , чого, а церков і аптек тут було багато. А самбірські голуби за своєю кількістю, трішки поступались венеціанським.
Його погляд "зачепився" за церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Саме там знаходився чудотворний образ Діви Марії, а також мощі святого Валентина.
- Може якраз, допоможе. - Думав Максим спускаючись із ратуші. Він прямував до церкви.
Не те, щоб він був дуже віруючим, але в цей момент ,йому хотілось вірити в чудо. І так, він хотів врятувати свою сім'ю...
Париж, 2020 рік
Нана плавала на кораблику і просто кайфувала. Від атмосфери, від музики. Від того, що вона саме тут, в Парижі. Вона вважала, що міста як парфуми. Кожне місто має свій особливий аромат і шарм. Париж , для неї, був містом кохання, здійснення мрій і нових надій. Вона сподівалась що саме тут, зрозуміє чого їй так хочеться. Адже, саме від Парижу, вона колись відмовилась заради Максима і осіла в тихому, спокійному Самборі...
Самбір, 2020 рік
Максим стояв на колінах біля чудотворної ікони Пресвятої Богородиці і молився. Він, який навіть на Різдво і Паску не ходив до церкви, тепер просив допомоги у Вищих Сил. Він так хотів, щоб усе налагодилось. Він так хотів, щоб в їхній дім знову повернулась Пристрасть. Саме пристрасті, так не вистачало їхній сім'ї і Макс шукав її на стороні.
Париж, 2020 рік
Після насиченого враженнями дня, Нана повернулась в готель.
Втомлена ,але дуже щаслива вона провалилась в глибокий сон.
Самбір, 2020 рік
Максим не міг заснути. Він крутився з боку на бік і думав:
Що робити з Дусею?
Як повернути Нану?
Йому було комфортно з цими двома жінками. В однієї він черпав натхнення і пристрасть. В іншої - сімейний затишок і спокій. І поки він не був готовий відмовить від жодної з них...
Париж, 2020 рік
Свій ранок Нана зустріла на Монмартрі, найвищій точці міста. Це дуже особливе місце в Парижі. Саме тут збирається вся богемна публіка: художники, митці, поети. Ну і звичайно, тисячі туристів кожний день приходить сюди помилуватись краєвидами і "насититись" особливою атмосферою.
Перлиною Монмартру є Базиліка Сакре-Кер. Нана зайшла в середину помилуватись, ну і звичайно зробити декілька селфі.
- Нана???
Нана почула знайомий голос.
- Привіт, Люка! - Дівчина не тямила себе від радості. Це був її колишній коханець. Саме між ним і Максимом Нана колись вибирала. І все таки, надала перевагу надійному і розважливому Максу. Люка був надто непередбачуваний і ненадійний. Але як же з ним було цікаво.
- Ти, як завжди, на свому байку? - Запитала Нана.
- Так, красунечко. - Підморгнув Люка, обняв її за плечі і повів до свого "залізного" коня.
В цей день вона об'їздила весь Париж...