Розділ 40 — Прощальна розмова

Ранок у долині був прохолодним і тихим. Сонце ледь торкалося вершин дерев, ніби боячись порушити спокій, який стояв між трьома мандрівниками.

Ліара стояла окремо, її обличчя було серйозним, сповненим рішучості. Амплія і Деймон помітили це, але мовчали, чекаючи першої ініціативи.

— Мені потрібно поговорити з вами, — голос Ліари був спокійним, але в ньому відчувалася вага слів, які вона готувалася вимовити.

Деймон кинув швидкий погляд на Амплію, їхні очі зустрілися, і в них читалася суміш невідомості та тривоги.

— Я зрозуміла багато чого за останні дні, — почала Ліара, дивлячись прямо в очі Деймону. — Мій флірт, моя поведінка — це були спроби заглушити біль від минулого.

Вона глибоко вдихнула і продовжила:

— Юрій… він був тим, кого я справді любила. Він загинув, коли я була ще слабкою і не могла боротися зі світом. І замість того, щоб вилікувати рани, я просто ховалася за маскою байдужості і маніпуляцій.

Амплія крокнула ближче, її погляд став м’якшим.

— Це дуже сміливо з твоєї сторони — визнати це.

— Я дякую вам обом за те, що були поруч, — сказала Ліара і злегка посміхнулася. — Але я не можу залишатися з вами далі. Потрібно йти своїм шляхом, шукати себе і свій спокій.

Деймон кивнув, розуміючи її рішення.

— Ми поважаємо твій вибір, Ліаро. Ти завжди будеш нашою подругою.

Три серця, що останнім часом билися у складному трикутнику, знайшли хоч і короткий, але щирий мир.

— До зустрічі, — промовила Ліара, повертаючись у тінь лісу, де починався її новий шлях.

Амплія і Деймон залишилися стояти на сонячній галявині, відчуваючи, що цей прощальний момент відкрив нову сторінку для них обох.