Стіни кімнати, де вони опинилися, були покриті барвистими мозаїками, що зображували потоки води, водоспади і морські глибини. На підлозі лежали три кам’яні плити, кожна з різними символами — хвиля, рибка і мушля.
— Нам треба поставити ці плити в правильному порядку, — сказала Амплія, уважно вивчаючи візерунки. — Але як зрозуміти, який порядок правильний?
Деймон уважно обстежував стіни і раптом помітив ряд написів стародавньою мовою:
“Першою хай буде хвиля, що бере початок з моря,
Другий — плавний рух риби в глибинах,
Останньою мушля, що берег береже.”
— Значить, хвиля — перша, рибка — друга, мушля — третя, — зробив висновок Деймон.
Ліара, встаючи поруч, зауважила:
— Ми маємо довіряти одне одному, інакше ніколи не виберемося звідси.
Коли вони разом переставили плити у правильному порядку, кам’яна двері відчинилася, і перед ними відкрився коридор.
Під час цього процесу Амплія помітила, як Деймон уважно дивиться на Ліару, а Ліара — на нього. Її ревнощі не вщухали, але вона мусила тримати себе в руках, щоб не зруйнувати цей важливий момент.
— Ми сильніші разом, — прошепотіла Амплія, дивлячись на Деймона.
— Так, — відповів він, злегка торкаючись її руки.
Ліара лише мовчки усміхнулась, ніби кидаючи мовчазний виклик.