Після сутички з тінями герої опинилися на околиці древнього храму, що височів серед густого лісу, його колони були покриті мохом, а стіни — загадковими рунами.
Дорога до храму була не менш небезпечною: земля під ногами ставала слизькою від дощу, а навколо ширяли незрозумілі шепоти.
Деймон ішов попереду, тримаючи меч наготові, Амплія і Ліара йшли слідом, напруга між ними не спадала.
— Храм приховує відповіді, яких ми шукаємо, — тихо сказала Амплія, поглядаючи на будівлю.
— Але й небезпеки, які можуть нас зруйнувати, — додала Ліара, посміхаючись з легкою іронією.
Деймон кивнув, але його думки були зайняті не лише пошуком таємниць, а й тим, як зберегти мир між двома жінками, яких він цінував по-своєму.
— Ми повинні бути обережні, — промовив він. — Тут кожен крок може стати останнім.
Незабаром вони дійшли до вхідних дверей храму, які були прикрашені стародавніми символами і закляттями. Амплія відчула, як серце стискається від очікування — попереду їх чекала доля, яку не можна було передбачити.