Після ранкового обміну словами Амплія, Деймон і Ліара знову зібралися в дорогу. Піщана стежка вела їх углиб туманного лісу — місця, яке давно оточувала слава про древні загадки та небезпеки.
Деймон ішов поруч з Амплією, але погляд то і справа упускав Ліару, яка легко і впевнено ступала вперед, наче знавця лісових таємниць.
— Говорять, — почала Амплія, намагаючись заговорити, — що в цьому лісі живе дух, що заплутує мандрівників.
— Це правда, — кивнула Ліара. — Якщо не бути обережними, можна заблукати в тумані назавжди.
Раптом між дерев спалахнув яскравий світлофор. Щось — чи хтось — рухалося за ними, але в густому тумані не було зрозуміло, хто саме.
— Залишайтеся пильними, — різко сказав Деймон, виймаючи меч. — Це може бути пастка.
Напруга зросла, і навіть Ліара притихла. Амплія відчувала, як її серце билося в унісон із кроками Деймона — вони були не лише супутниками в дорозі, а й у небезпеці.