Після того вечора біля струмка світ для Амплії і Деймона наче поділився на “до” і “після”. Ніжність їхнього дотику залишала після себе теплий слід, який не можна було забути. Проте складності не зникали — навпаки, вони набирали обертів.
Наступного дня Ліара, немов відчуваючи зміну атмосфери, зробила крок уперед. Вона знову з’явилася поруч із Деймоном, але тепер її погляд був гострим, як лезо.
— Ти змінився, Деймоне, — прошепотіла вона, ледве стримуючи усмішку. — Амплія виглядає інакше. Більш… вразливою.
Деймон відвернувся, ховаючи у собі суперечливі почуття.
— Вона — моя відповідальність. І я зроблю все, щоб вона була в безпеці.
— А що якщо вона хоче більше, ніж просто захист? — посміхнулася Ліара, і це була провокація.
Амплія, що непомітно підійшла ближче, почувала, як серце стискається від ревнощів, але вона не відступила.
— Я хочу сама обирати, що мені потрібно, — твердо сказала вона, дивлячись у вогонь.
Деймон перевів погляд на Амплію, і в його очах спалахнула нова іскра — поваги, пристрасті і одночасно боротьби.
Ніч повільно опускалася на землю, але у тріо горів власний вогонь, який міг або зігріти, або спалити усе навколо.