Вогонь і Прах
Розділ 20 — Іскри не тільки у вогні
Вони зупинилися біля гірського потоку. Деймон розпалив багаття, а Ліара, не гаючи часу, вмостилася поруч із ним, витягнувши довгі ноги до тепла. Амплія сіла трохи осторонь, але так, щоб бачити все.
— Пам’ятаєш, як ми вибиралися з тієї печери в Кіртанських горах? — сміялася Ліара, дивлячись на Деймона з таким теплом, що у Амплії закипало всередині. — Ти тоді був увесь у пилюці, але навіть так виглядав… ну, привабливо.
Деймон лише посміхнувся і кинув їй короткий погляд.
— Пам’ятаю. Ти тоді ледь не зірвалася зі скелі.
— А ти мене врятував, — додала вона, нахиляючись ближче. Її плече ледь торкнулося його руки, і цей невинний рух для Амплії був як лезо.
— Ми тут усі вміємо рятувати одне одного, — різко втрутилася Амплія, не піднімаючи погляду від свого плаща, який поправляла вже втретє.
Ліара вдавано здивувалася.
— О, я й не сумніваюся, що ти… корисна в подорожах.
Амплія підвела очі — їхні погляди зустрілися, і між ними промайнуло невидиме, але відчутне полум’я. Ліара відвернулася першою, знову повернувшись до Деймона, який, здавалося, робив вигляд, що нічого не помітив.
Коли всі готувалися до сну, Амплія почула, як Ліара тихо щось сказала Деймону. Він відповів усмішкою. Ця усмішка була не для неї, і від цього Амплія відчула, що серце стискається від злості й… болю.
Вона лягла спиною до вогню, але довго ще чула їх тихий сміх. І вперше за весь час подорожі сон не приходив так довго.
#2360 в Жіночий роман
#4876 в Фентезі
Відредаговано: 22.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
