Розділ 17 — Коли тіні виходять з темряви

Тіні згустилися, набуваючи форми. Вони більше не ховалися між деревами — виходили вперед, мов мисливці, що впевнені у своїй здобичі. Їхні обличчя були розмитими, але очі світилися блідим світлом, яке змушувало холод пробігати шкірою.

— Не відводь погляду, — тихо, але твердо сказав Деймон, стаючи між Амплією і тінями.

Він вихопив меч, і лезо спалахнуло зеленкуватим сяйвом, відбиваючи слабке світло місяця, що ледь пробивався крізь крону дерев.

Перша тінь кинулася вперед. Деймон ударив швидко й точно, і вона розсипалася, мов дим, але інші лише прискорили крок. Амплія відчула, як щось холодне торкнулося її руки, і інстинктивно відскочила, притискаючи долоню до грудей.

— Ти повинна використати силу, — крикнув Деймон, відбиваючи черговий удар.

— Я не вмію її контролювати! — відчай проривався в її голосі.

— Тоді навчись! Зараз! — його очі палали, і це полум’я було не лише від бою, а й від страху за неї.

Вона заплющила очі, відчуваючи, як усередині розгоряється щось гаряче. Коли вона відкрила їх, світ навколо ніби сповільнився. Світло, що вирвалося з її долоні, було настільки яскравим, що тіні закричали — їхні голоси змішалися в один жахливий крик, перш ніж вони розсипалися в порожнечу.

Коли все стихло, Амплія важко дихала, а Деймон стояв поруч, тримаючи меч опущеним. Він дивився на неї так, ніби бачив уперше.

— Ти навіть не уявляєш, ким ти є, — прошепотів він.

Їй хотілося запитати, що він має на увазі, але щось у його голосі підказало: відповідь їй може не сподобатися.