Амплія відчула, як важка тиша накриває кімнату після слів незнайомця. У повітрі віяло небезпекою, і кожен з присутніх розумів — тепер час діяти, інакше втратять усе.
Деймон притягнув Амплію ближче, їхні погляди зустрілися. В його зелених очах світився і біль, і обіцянка захисту.
— Ми не можемо чекати, — прошепотів він. — Вони йдуть за нами.
Амплія відчула, як серце калатає з новою силою. Вона не могла дозволити собі показати слабкість — ні перед ворогами, ні перед собою.
— Що нам робити? — запитала вона, голос тремтів.
— Спочатку — довіритись один одному без залишку, — відповів Деймон. — Це лезо, що розділить правду і брехню.
Посланець Кайлан мовчки спостерігав за ними, немов очікуючи на щось більше.
Раптом двері вибухнули від удару — темні постаті вдерлися у кімнату, світло запала від їхніх мечів і темної магії.
— Вони тут! — крикнув Деймон, хапаючи Амплію за руку.
Вони кинулися в бій, кожен рух був боротьбою за життя і свободу. Амплія відчувала, як її сила пульсує всередині, готова вирватися на волю — але вона стримувала її, бо знала: втрачений контроль — це смерть.
У вирі бою, коли світ здавалося розпадався, їхні руки знову зустрілися, і в цю мить вони були не просто воїнами — вони були двома половинами одного цілого.