Розділ 13 — Відлуння в тіні

Світло світанку ледь торкалося кам’яних стін кімнати, де Амплія та Деймон сиділи поруч, тримаючи руки одне одного. Після нічної розмови між ними повисла незримою ниткою тонка, крихка довіра.

Але ця довіра ще не була міцною — мов крига, що може розколотися в будь-який момент. Амплія знала: їхній шлях буде тернистим, сповненим спокус і зрад.

Кайлан глянув на них з тривогою в очах.

— Час не на нашому боці, — промовив він. — Орден вже активізував своїх мисливців. Вони не зупиняться, поки не викреслять вас з історії.

Деймон стиснув кулаки, відчуваючи, як всередині піднімається холодний гнів.

— Ми знайдемо їх першими.

Амплія нахилилася до Кайлана:

— Чому саме ми? Чому саме я?

Вчитель зітхнув.

— Бо ти — ключ, Ампліє. Ключ до рівноваги між світлом і тінню. Але ця сила може зруйнувати тебе, якщо її не тримати під контролем.

Деймон поклав руку на плече Амплії.

— Ми вдвох сильніші, ніж поодинці. Пам’ятаєш?

Вона кивнула, але її очі залишалися сумними.

— Мені страшно, що ця сила зламає нас. Що ми не зможемо залишитись собою.

Деймон тихо відповів:

— Тоді доведемо, що страх — це лише тінь, а не вирок.

Раптом у кімнаті пролунали кроки — хтось наближався. Напруга зросла миттєво. Амплія швидко встала, руки спітніли від тривоги.

— Приготуйтеся, — сказав Деймон, дістаючи меч. — Це не друзі.

Двері відчинилися, і в кімнату увійшла фігура в темному плащі. Тінь на обличчі мовчала, але погляд — холодний і безжальний.

— Ви не маєте часу на розмови, — проголосив незнайомець. — Орден вже починає полювання.

Амплія відчула, як кров застигла в жилах. Вона дивилася на Деймона, шукаючи в його очах підтримки.

— Це лише початок, — прошепотів він. — Ми повинні бути готові до всього.

І тоді, у цю мить, між ними промайнула тихе обіцяння — незламне сплетіння двох душ, готових боротися з будь-якою темрявою, що прийде на їхній шлях.