Розділ 12 — Сплетіння долі

Ніч була холодною, і лише бліде світло місяця пробивалося крізь важкі штори старовинної кімнати, де трійця стояла, стискаючи у руках власні страхи й надії. Амплія відчувала, як пульс б’ється у висках, а думки — розбігаються, мов розбурхані хвилі. Все, що вона знала про себе й світ, зараз переверталося догори дриґом.

Кайлан підняв руку, щоб заспокоїти зростаюче напруження.

— Нам треба діяти швидко, — сказав він тихо, але рішуче. — Тіньовий Орден вже кинув погоню, і вони не зупиняться, доки не знищать вас обох.

Деймон звів брови, стискуючи кулацями рукоять меча.

— Ти не довіряєш їм? — запитав він з викликом.

— Я був одним із них, — відповів Кайлан, — але в момент, коли почав сумніватися, мене вигнали. Їхня ідеологія — це контроль, а не порятунок. Вони не хочуть, щоб ти, Ампліє, дізналася правду про свою силу. І особливо вони бояться Деймона.

Амплія на мить відчула, як холод пронизує їй спину. Вона знову згадала ті моменти, коли дивилася в очі Деймону й бачила тінь, що ховалася за його зеленим поглядом.

— Що саме вони бояться? — запитала вона, голос її ледве тримався.

— Твоєї здатності контролювати не лише світло і тінь, — відповів Кайлан, — але й впливати на баланс сил у всьому світі. Це більше, ніж будь-яка магія, яку ти знала.

Деймон повернувся до Амплії, і його голос, хоч і твердий, злегка здригнувся.

— Ми повинні підготуватися. Ти мусиш навчитися тримати цю силу, бо без контролю вона може поглинути тебе.

Амплія відчула в собі одночасно страх і непоборне бажання. Вона дивилася на Деймона, намагаючись знайти в ньому опору, та водночас відчувала, як між ними знову шириться невидима прірва.

— Чому ти не віриш у мене? — тихо запитала вона, стримуючи тремтіння в голосі.

— Я вірю, — відповів він, — але іноді любов — це не просто віра. Це жах перед тим, що може трапитися, якщо все піде не так.

Амплія відвернулася, її очі наповнилися слізьми, але вона не хотіла показувати слабкість.

— Тоді покажи мені, що я не одна. Покажи, що ти справді поруч.

Деймон зробив крок уперед, але зупинився за кілька метрів. Між ними висіла важка пауза, наповнена болем і нерозказаними словами.

— Я боюся, що якщо зійду з цього шляху, втрату тебе назавжди, — прошепотів він.

Амплія вперше відчула всю глибину його боротьби — не лише з ворогами, а й із самим собою.

Кайлан мовчки дивився на них, ніби розуміючи, що ця битва між ними важливіша за будь-яку зовнішню загрозу.

— Ваша єдність — це те, що зможе розірвати коло прокляття, — сказав він нарешті. — Якщо ви розірвете зв’язок один з одним, світ згине.

Амплія зібрала всю свою волю, дивлячись у зелені очі Деймона.

— Тоді я вибираю тебе. Але ти повинен довіряти мені так само, як я довіряю тобі.

Деймон нарешті підняв руку і, наче обережно торкаючись найціннішого, стиснув її долоню.

— Обіцяю.

За вікном з’явилися перші промені світанку — і з ними прийшла надія, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло.