Амплія міцніше стискала меч, приховуючись у темному кутку кімнати. Кроки ставали все ближчими, і серце калатало так голосно, що здавалося, його почують усі.
Двері відкрилися, і в кімнату ступив чоловік у довгому чорному плащі з капюшоном, який приховував обличчя. Амплія не могла розпізнати його в темряві.
— Ти прийшла, як і обіцяла, — голос був низьким, холодним.
Вона зробила крок уперед, меч напоготові.
— Хто ти? Чого хочеш?
— Я — посланець минулого, — відповів він. — І ти мусиш зробити вибір, від якого залежить не тільки твоє життя, а й доля всього світу.
Амплія відчула, як тиск відповідальності стискає груди.
— Що за вибір?
— Довірся мені, — чоловік кивнув у бік дверей. — Час настав.
У цей момент в кімнату увійшов Деймон, його погляд був гострий і пильний.
— Хто це? — запитав він, вийшовши вперед.
Посланець повільно підняв капюшон — і Амплія з жахом пізнала в ньому людину, яку вважала давно загиблою.