Розділ 6 — Межа

Амплію розбудив різкий стукіт у двері. Вогонь у каміні вже згас, кімната оповилася прохолодою й темрявою.

— Вставай, — Деймон нахилився над нею, його голос був напружений. — Вони нас знайшли.

Вона миттю підхопилася, накинула плащ, але в цей момент двері з гуркотом вибили. У кімнату ввалилися двоє воїнів у темних масках.

Деймон зреагував миттєво: вихопив меч, блокуючи удар. Метал скреготів, іскри розсипалися в повітрі. Амплія відскочила до стіни, та один із нападників кинувся на неї.

Вона підняла руки, навіть не розуміючи, що робить, і з її долонь вирвався сліпучий спалах блакитного полум’я. Чоловік закричав і впав, катаючись по підлозі.

Деймон швидко добив другого ворога й підбіг до неї.

— Ти… ти вже можеш керувати вогнем? — його очі світилися захопленням і страхом водночас.

— Я не знаю, як це сталося, — прошепотіла вона.

Він узяв її за руки.

— Ампліє, ти мусиш навчитися, інакше це вб’є тебе.

Вона дивилася в його золотаво-зелені очі й відчувала, як холод і страх відступають, поступаючись місцем теплу, що пульсувало в грудях.

— А якщо я не хочу боятися? — тихо сказала вона.

Деймон затримав подих, і цього разу він не відступив. Його губи торкнулися її так, ніби він боявся зламати щось дорогоцінне, але поцілунок швидко став глибшим, гарячішим.

Їхні тіла притислися одне до одного, і Амплія відчула, як його руки обіймають її, утримуючи від усього світу. Мить здавалася вічністю, у якій не існувало ані прокляття, ані війни — лише вони двоє й вогонь, що палав у серцях.

Коли вони відірвалися одне від одного, Деймон ледь усміхнувся.

— Ось тепер ти справді небезпечна.