Розділ 4 — Коли вогонь прокидається

Вони залишили будинок мага опівночі. Фарендор спав, але у снах цього міста завжди ховалися ножі.

— Ти мені поясниш? — Амплія йшла за ним, намагаючись не відставати.

— Ні, — коротко кинув Деймон.

— Чому?!

Він різко зупинився, і вона майже вдарилася об його спину.

Зелений погляд блиснув у темряві.

— Бо, якщо я розповім… ти почнеш мене боятися.

Вона хотіла відповісти, але щось у його голосі змусило її замовкнути.

Глухий гуркіт пролунав десь праворуч. Із темного провулку вийшли троє чоловіків у чорних плащах. На їхніх грудях — знак зламаного крила.

— Віддай дівчину, Равенскар, — прохрипів один. — Вона належить Раді Крові.

Амплія відчула, як Деймон відштовхнув її за спину. Його рука лягла на руків’я меча.

— Ви зробили велику помилку, — тихо сказав він.

Чоловіки одночасно кинулися вперед. Меч вихопився з піхов із металевим свистом… і світ навколо змінився.

Амплія бачила, як чорні тіні вихоплюються з його тіла, наче живі, обплітаючи ворогів. Леза мечів спалахували, але одразу гасли, коли торкалися цих тіней. Повітря стало важким, гарячим, наче перед грозою.

Один із нападників закричав — і в ту ж мить розсипався попелом. Другий полетів у стіну, зламавши собі шию. Третій намагався втекти, але чорна стрічка тіні обвила йому горло, і він упав, хриплячи.

Коли все закінчилося, Деймон стояв серед тиші, важко дихаючи. Його очі сяяли — але вже не зеленим, а золотим вогнем.

Амплія зробила крок до нього.

— Це і є… твоє прокляття?

Він дивився на неї, і в його погляді було все — біль, провина і щось глибше, чого він боявся назвати.

— Це — те, що вб’є тебе, якщо я коли-небудь доторкнуся надто сильно.

Він відвернувся, ховаючи меч.

Але Амплія знала: саме цього дотику вона починала бажати найбільше.