Розділ 3 — Маг, який знав занадто багато

Вони йшли вузькими вулицями Фарендору, де кам’яні стіни стискали простір, а темрява ховалася в кожному провулку. Деймон рухався швидко, Амплія ледве встигала за ним.

— Ми йдемо до мага, — кинув він через плече. — Він небезпечний. Але він єдиний, хто скаже, ким ти є.

— А ти? — вона не зупинялася. — Хіба ти не знаєш?

Деймон не відповів. Лише стиснув кулаки.

Двері скрипнули, і вони опинилися в кімнаті, що пахла старими свитками, травами та димом. Світло лампи падало на стіл, завалений картами, пергаментами й дивними металевими фігурками.

За столом сидів худий чоловік із сивим волоссям і очима, схожими на застигле скло.

— Ти привів її, — сказав він, дивлячись не на Деймона, а прямо на Амплію. — Дитя вогню… Я чекав на тебе вісімнадцять років.

Вона відчула, як мороз пробіг спиною.

— Хто я? — її голос був тихим, але в ньому бриніло нетерпіння.

Маг підвівся, підійшов так близько, що вона відчула запах палених трав.

— Ти — остання з роду Вогняної Королеви. У твоїх жилах тече кров драконів. І твоя сила… вже прокидається.

— І що це означає? — її пальці мимоволі стиснули медальйон.

— Що весь світ або схилиться перед тобою… або згорить.

Деймон стиснув її плече, відтягуючи від мага:

— Досить.

— Ти не сказав їй про прокляття? — маг дивився на нього з викликом. — Що твій дотик може розбудити вогонь, який спалить усе навколо?

Очі Амплії розширилися. Вона перевела погляд на Деймона.

— Це правда?

Він мовчав. Лише відвернувся.

Але в глибині його зелених очей вона побачила: правда — ще гірша, ніж вона могла уявити.