Глава 5. Катніс Евердін

Поснідавши на самоті, я відчуваю, що щось не так. Наче весь світ змінився, а я так і не помітила, коли це сталося. Чогось не вистачає... чи когось.

Прім... Вона була моїм промінчиком світла в цьому жорстокому світі. Я сумую за нею.

Задумавшись, я помічаю знайомий силует блондина. Піта. Його зелені очі шукають мене, але не бачать, як я наближаюся.

— Виспався? — питаю, підходячи ззаду. Він здригається.

— Катніс! — говорить він, здивований, підвищивши голос. Я усміхаюся, знаючи, що його реакція була передбачувана.

— Виспався?

— Чому ти мене не розбудила? — удавано сердиться він.

— Я ж дала тобі поспати, а ти ще й нарікаєш! — дражню його.

— Дякую... Сьогодні...

— Ніч була спокійною, — продовжую, але раптом усмішка зникає з мого обличчя. Ми обоє знаємо, що це ненадовго. Тільки тимчасове перемир’я між нами та нашими демонами. І ми чудово усвідомлюємо, як швидко воно може зникнути.

— Я так розумію, ти вже поснідала, тож піду сам — намагається змінити тему Піта. Його голос все одно трішки приглушений, сумний. 

Я киваю, готова побажати йому смачного, але в ту ж мить із гучномовців лунає тривожний голос:

— О 6:00 у житловому кварталі Капітолія "Майнатрес" стався вибух, який забрав життя багатьох, в тому числі і капітолійських дітей. Наші вороги схвалюють цю подію.

Схвалюють?! Це неможливо! Як так можна? Чому? Можливо, Сноу вже зовсім зламав їх? І навіть Еффі тепер підтримує таке?

Знову цей біль... Він уже став звичним, але не менш гострим від цього. Чи я взагалі ще відчуваю що-небудь, крім цього постійного болю?

Я знову повертаюся до реальності і помічаю, що Піта вже направився до їдальні. Чи зможе він поїсти після таких новин?

— Смачного! — кидаю йому навздогін.

— Дякую! — чую відгук, ніжний і трохи сумний.