Розділ 15 Колискова для світу

Минуло ще кілька років. Назарко вже підріс — йому виповнилося дев’ять. Його очі більше не були лише дитячими — у них вже жевріла мудрість, яку навіть дорослі не завжди мали. Він зростав поруч із лісом, духами й тими, хто пам’ятав давні історії. Килина бачила в ньому не просто сина, а нащадка сили, що колись належала її матері, і тепер — жила в ньому.

Село жило. Воно оговталося після великої битви, в якій усі — і люди, і лісові духи, і навіть ті, хто довго стояв осторонь — стали пліч-о-пліч, щоб зупинити загрозу, що йшла з глибини старого коріння. Втрати були — серед лісових істот і серед людей. Та ці жертви стали частиною нової пісні, яку тепер співали всі вогнища й усі ночі.

Святослав повернувся до ковальства, хоча тепер частіше кував не просто плуги чи підкови, а речі, сповнені символіки — амулети, леза з рунічними знаками, що стали оберегами. Він нарешті перестав відчувати себе зайвим. Бо коли одного разу Назарко сказав йому: «Тату, без тебе ми б ніколи не перемогли. Ти тримав нас разом», — в серці Святослава щось остаточно стало на місце.

Гаїна залишилася в селі. Вона навчала молодих дівчат старих знань, і часто сиділа в тіні дуба разом із Явдохою — мовчазні, мудрі, але завжди уважні.

Вербник більше не ховався — його силует можна було побачити під час свят, він співав пісень, яких більше ніхто не знав, і щоночі стояв на сторожі лісу.

Одного вечора Килина стояла біля старого обеліска на узліссі.

Вона тримала в руках кулон матері — тепер він був теплий, не важкий, але живий. Коли вітер колихав листя, їй здавалося, що вона чує знайомий голос:

«Я завжди поруч, доню. Твій шлях завершився, але їхні — лише починаються.»

Назарко підійшов, тихенько. Він тримав у руці пір’їну — саму ту, яку колись подарував йому один з духів.

— Мам, — сказав він, — я думаю, я готовий. Але мені ще хочеться побути дитиною.

Килина усміхнулася й опустилася на коліна перед ним:

— І це — найбільша мудрість.

Вони стояли так удвох, а за ними здіймалося сонце нового дня.

Над світом, що колись був поділений, тепер панував спокій. А в тиші лісу лунала колискова — не для дитини, а для світу, який зцілився.