Розділ 12 Перші тіні літа

Купальська ніч залишила по собі не лише теплі спогади про сміх і пісні, а й відчуття тривоги, яке не полишало Килину. Лісовий дух, Вербник, хоч і не сказав нічого конкретного, своїм попередженням ніби розкрив завісу перед чимось невідомим.

Дні ставали довшими, а сонце, мовби навмисне, пекло так, щоб селяни не мали часу думати про щось, окрім роботи в полі. Але для Килини кожен день був наче новий виклик. Назарко став дедалі спостережливішим. Він почав помічати те, чого раніше не помічав, і розповідав їй про свої враження дитячою мовою.

"Мамо, квіти говорять," — сказав він якось, сідаючи поруч із нею на лавку.

"Що вони тобі сказали, мій хлопчику?" — Килина усміхнулася, обіймаючи сина.

"Що сонце — це їхній друг, а дощ — їхній брат," — відповів він, торкаючись жовтих пелюсток кульбаби.

Килина спочатку сприймала це як дитячі фантазії, але що більше Назарко розповідав, то частіше його слова збігалися з тим, що вона сама відчувала. Сила кулона, здавалось, якось впливала і на нього, хоча й не так явно, як на неї.

Одного дня, коли Килина разом із Назарком збирала ягоди в лісі, сталося щось дивне. Вони підійшли до невеликої галявини, і раптом повітря ніби затремтіло. Відчувалася напруга, схожа на ту, яка буває перед грозою. Назарко раптом зупинився і широко розплющив очі.

"Мамо, хтось прийшов," — тихо прошепотів він і вказав на центр галявини.

Серед трави з’явилася фігура. Це була незнайома Килині жінка, висока і статна, з довгим сріблястим волоссям і темно-зеленим плащем, який виглядав так, ніби був витканий із самого листя.

"Вітаю, Килино," — голос жінки був спокійним, але водночас сильним. "Моє ім’я — Морва. Я прийшла попередити тебе."

"Попередити про що?" — Килина міцніше притиснула Назарка до себе.

"Твоя сила зростає, і це помітно не лише тобі. У світі є ті, хто хоче використати кулон для своїх цілей. Вони не зупиняться ні перед чим, щоб досягти свого. І саме зараз вони ближче, ніж тобі здається."

"Хто вони?" — Килина зробила крок уперед, відчуваючи, як кулон злегка нагрівається.

"Старий рід магів, що давно втратив свій вплив. Їхні наміри небезпечні, але їхні знання — глибокі. Вони знатимуть, як завдати удару. Захисти сина, Килино, бо його сила ще більша, ніж ти уявляєш. І саме вона стане для них головною метою."

Морва зникла так само раптово, як і з’явилася. Килина залишилася стояти на галявині, намагаючись заспокоїти серце, що шалено калатало.

Удома вона все розповіла Святославу. Він слухав уважно, поклавши руку на її плече. Його погляд був сповнений тривоги, але також і рішучості.

"Якщо це правда, ми не будемо чекати, поки вони прийдуть до нас," — сказав він. "Ми підготуємося. Ми дізнаємося більше про цих магів, їхні слабкості й плани. І я не дозволю, щоб вони навіть наблизилися до Назарка.""Ти маєш рацію," — кивнула Килина. "Але це не буде легко. Наш шлях лише починається."

Назарко тим часом, сидячи біля вікна, дивився на захід сонця. Він міцно стискав у руках невелику гілочку, яку подарував йому Вербник.