Розділ 11 Довіра і підозра

Сім’я напружено дивилася на незнайомця. Його присутність, хоч і не здавалася ворожою, породжувала питання. Килина відчувала в ньому щось дивне: його аура не була темною, але й не випромінювала світла.

"Чому ми маємо тобі довіряти?" — голос Килини був твердішим, ніж вона сама очікувала.

Остромир розсунув поли плаща, витягуючи невеликий кристал, що світився блідим світлом.

"Тому що цей кристал належить родині, яка теж була пов’язана з кулоном. Він залишився у мене після їхньої загибелі. Вони програли битву, бо були самі. Ви не впораєтеся без допомоги," — сказав він, простягаючи кристал вперед.

Килина обережно взяла його. Той був теплим на дотик, але його світло враз згасло, як тільки торкнувся її долоні.

"Ти кажеш, що знаєш темряву. Чому вона тебе не знищила?" — підозріло запитав Святослав.

Остромир стиснув кулак.

"Бо я не даю їй приводу. Але я бачив, як вона знищує тих, хто не готовий. Якщо ви підете тим самим шляхом, ваша історія закінчиться так само, як і їхня."

Назарко, досі тримаючись за кулон, відчув дивний поклик. Він підійшов до Остромира, не зважаючи на занепокоєний погляд матері.

"Ви прийшли не лише заради нас. Що вам потрібно?" — тихо запитав хлопчик.

Остромир здригнувся, ніби не чекав такого питання від дитини. Він присів, щоб бути на одному рівні з Назарком, і уважно подивився в його очі.

"Ти маєш силу, яка може змінити все. Але для цього тобі треба знати, як її використовувати. Я можу навчити, але це буде нелегко. А ще... я маю свої рахунки з темрявою," — відповів чоловік.

Килина не змогла більше мовчати.

"Навчити? Що ти хочеш від дитини? Він ще маленький!" — її голос тремтів від гніву і тривоги.

"Маленький, але вже обраний," — холодно відповів Остромир.

Після тривалої розмови вирішили, що Остромир залишиться в селі. Він житиме окремо, на околиці, але допомагатиме готуватися до темряви. Мара теж погодилася стежити за ним, щоб уникнути можливих небезпек.

Перші дні співпраці виявилися напруженими. Остромир був строгим, особливо до Назарка. Він примушував хлопчика годинами сидіти в тиші, навчав слухати звуки природи й розрізняти навіть найменші зміни в енергії довкола.

"Ти маєш бути уважним. Темрява не завжди приходить у вигляді бурі. Іноді вона ховається в тіні найменшого листка," — казав він.

Назарко хоч і втомлювався, але наполегливо слухав. Його кулон, здавалося, теж ставав активнішим. Кожен його дотик викликав ледве помітне мерехтіння.

Одного вечора, коли сім’я зібралася за столом, Назарко раптом вигукнув:

"Мамо, тато, щось іде!"

Вони побігли до вікна і побачили, як у небі згущаються чорні хмари, незважаючи на ясний день. У повітрі відчувалася загроза.

"Це не буря," — тихо промовила Килина.

Остромир, який також відчув зміни, увірвався до хати.

"Це її посланець. Готуйтеся. Це лише початок," — попередив він, дістаючи з-під плаща кинджал, інкрустований сріблом.

Темрява почала огортати село, і всі розуміли, що часу залишається дедалі менше.

Зима відступала неохоче. Ліс ще ховав залишки снігу під тінями, але повітря пахло талим льодом і свіжою землею. У селі оживала робота, і перші пташині трелі долинали з густих крон дерев. Килина, Святослав і Назарко нарешті відчули, як важкий тягар зими починає спадати, хоча відчуття тривоги не покидало їх.

Довгі ночі давали їм час обговорити все, що сталося. Остромир лишився в селі, хоча й тримався осторонь. Його поранення загоювалися повільно, а очі світилися похмурою зосередженістю. Мара також залишалася неподалік, вчила Назарка краще розуміти його здібності та допомагала Килині вивчати історію кулона.

"Цей кулон — не лише оберіг. Це ключ," — пояснювала вона одного вечора, сидячи біля вогнища в хаті Килини. "І те, що твій син здатен його активувати, говорить про те, що його доля пов’язана з тим, що ще тільки має прийти."

"Що ти маєш на увазі?" — запитав Святослав, насупившись.

"Темрява, яку ми бачили, — це не кінець. Це лише її вісник. Те, що стоїть за нею, — набагато сильніше. І Назарко — наша єдина надія," — відповіла Мара.

Назарко, тим часом, все частіше проводив час у лісі. Він навчався розуміти природу, слухати її голоси. Мара показала йому, як відчувати енергії дерев, річок і навіть вітру.

Одного ранку, коли він разом із Мараю збирав лікувальні трави, до них раптом підійшов молодий олень. Тварина не боялася — навпаки, її очі здавалися розумними, майже людяними.

"Це знак," — прошепотіла Мара, дивлячись на Назарка.

"Що це означає?" — запитав він, дивуючись, як олень дозволив йому погладити свою теплу шию.

"Що ти починаєш бути частиною цієї землі. Вона визнає тебе своїм захисником," — пояснила Мара.

Остромир тим часом шукав сліди темного чаклуна. Він не довіряв затишшю, яке настало після їхньої останньої сутички.

"Темрява завжди повертається, але цього разу ми мусимо бути готові," — говорив він Святославу.

"Ми всі готові. Але не варто недооцінювати нашого сина. Я бачу, як він росте. Він сильніший, ніж ми думаємо," — відповів той, спостерігаючи за тим, як Назарко вчився стріляти з лука під його керівництвом.

"Сила — це добре. Але чи готовий він прийняти наслідки своєї сили?" — тихо запитав Остромир, і Святослав не знайшов, що відповісти.

Наближення весни принесло несподіваних гостей. Одного вечора, коли родина вже збиралася вечеряти, у двері постукали. На порозі стояли двоє мандрівників у довгих плащах.

"Ми прийшли з далекого краю, бо чули про вашого сина," — сказав один із них, старший чоловік із глибокими зморшками на обличчі.

"Хто ви такі?" — насторожено запитала Килина, не впускаючи їх до хати.

"Ми шукачі знань. І те, що ми знаємо, може допомогти вам підготуватися до того, що насувається," — сказав другий, молодший, але не менш загадковий.

Килина зрозуміла, що не може просто прогнати їх. Вона впустила гостей, і ті почали розповідати дивовижну історію про давній союз між людьми і силами природи, про загублені ключі до сили кулона і про майбутнє, яке залежить від Назарка.