Розділ 6 Нічна зустріч

Після святкування, коли всі розійшлися, Килина ще довго сиділа біля багаття. Назарко вже спав у неї на руках, а зірки на небі здавалися ближчими, ніж зазвичай. Тиша ночі була глибокою, але десь далеко чути було шепіт вітру, схожий на пісню.

— Хочеш дізнатися більше про свою силу? — прозвучав голос, і Килина здригнулася. Перед нею, ніби з тіні, з’явилася струнка постать у плащі з гілок і трав.

Це була Лісова Діва, одна з тих, кого Килина бачила тільки в легендах. Її обличчя було молодим, але очі — старими, як сама земля.

— Що ти хочеш від мене? — тихо запитала Килина.

— Нічого. Я лише покажу тобі, що означає твоя сила. Але ти маєш бути готова до того, що дізнаєшся, — відповіла Діва і простягла руку.

Килина нерішуче поставила Назарка на траву, укривши його хусткою, і взялася за руку незнайомки. Вона відчула холод, а потім сильний потік тепла, що пронизав її до самого серця.

— Твоя кров — це кров тих, хто завжди стояв між людьми і природою. І тепер це твій обов’язок, — сказала Діва, зникаючи в темряві.

Килина повернулася до малюка, і тепер її кулон світився яскравіше, ніж будь-коли. Вона знала, що попереду ще багато випробувань, але вона була готова.Килина відзначала, як Назарко стає дедалі спритнішим. У свої дев’ять місяців він почав підніматися на ніжки, тримаючись за дерев’яні меблі, які Святослав зробив власноруч. Здавалося, що кожен крок малюка був сповнений енергії та прагнення до пізнання світу.

— Дивися, який він міцний, — з гордістю сказав Святослав, коли Назарко, хитко стоячи, простягнув руки до нього.

— Це тому, що він — наша кров і наша любов, — з усмішкою відповіла Килина.

Тим часом у природі також панувало пробудження. Дерева вкривалися молодим листям, птахи співали так голосно, що їхні трелі луною розносилися над селом. А вночі, особливо в дні, наближені до кінця квітня, небо здавалося таємничим і сповненим якоїсь незримої магії.

Килина почала помічати, що в ці ночі кулон наче живе власним життям. Його світло ставало яскравішим, а іноді вона навіть чула слабкий шепіт, який не міг зрозуміти.

— Це час змін, — пояснила їй Явдоха, яка зналася на стародавніх віруваннях. — Кінець квітня, особливо ніч перед першим травня, — це Вальпургієва ніч. У цю ніч світло і темрява стикаються, а межа між ними зникає.

— Що це означає для мене? — з тривогою запитала Килина.

— Ти маєш знайти відповіді, які вже давно шукаєш, — загадково відповіла Явдоха.

Ніч Вальпургієвої ночі видалася тихою, але наповненою тривогою. Повний місяць, величезний і яскравий, панував на небі, освітлюючи село та його околиці срібним сяйвом. Килина, не знаючи, чому, відчула, що має залишити дім і вирушити до лісу.

— Ти впевнена, що хочеш іти? — запитав Святослав, тримаючи Назарка на руках.

— Так. Я повинна це зробити, — відповіла вона.

Коли Килина дісталася лісу, її кулон почав світитися настільки яскраво, що освітлював дорогу попереду. Її кроки привели її до старого дуба, де вона раніше знаходила спокій. Але цього разу дерево здавалося живим, ніби в ньому прокинулася якась давня сила.

— Ти прийшла, — почувся голос, який належав не людині.

Перед Килиною з'явилися лісові духи. Їхні фігури були напівпрозорими, а рухи плавними, ніби їх вів вітер.

— Хто ви? — запитала вона.

— Ми ті, хто оберігає цей ліс і його силу. Але ти, Килино, — ти оберігаєш щось більше. Твоя кров і сила кулона поєднують те, що має бути розкрито.

— Що я маю зробити?

— Спостерігай. Слухай. Вчися. Але пам’ятай: усе має свою ціну.

Ранок після Вальпургієвої ночі зустрів Килину новими думками й питаннями. Вона зрозуміла, що ця ніч лише початок її шляху до повного розкриття сили. Назарко дивився на маму своїми мудрими очима, ніби теж відчував, що його майбутнє пов’язане з цією силою.

— Як ти, кохана? — запитав Святослав, обіймаючи її вранці.

— По-іншому. Я відчуваю, що кулон і цей ліс пов'язані з нашим сином. Можливо, це не просто сила. Це обов’язок, — задумливо відповіла Килина.

Святослав кивнув, хоча й не розумів усіх деталей. Він знав лише одне: Килина й Назарко були його всім, і він зробить усе, щоб захистити їх.

Весна тривала, приносячи нові відкриття, але водночас і нові випробування, які сім'я мала подолати разом.

Під час Вальпургієвої ночі, коли темрява ледь торкалася землі, Килина вперше відчула щось незвичайне. Її кулон, який завжди здавався легким, тепер почав пульсувати теплом, неначе в ньому прокидалася якась давня сила. У цей момент, серед лісових вогників та примарних голосів, що лунали навколо, вона раптом зрозуміла, що не просто носить кулон — вона пов’язана з ним набагато глибше.

Тієї ночі вона бачила сни — не такі, як завжди. Її село обгортав сріблястий туман, а Назарко, ще зовсім маленький, стояв на лузі, оточений птахами, які спокійно сиділи на його плечах. У далині Килина помітила темну постать, яка невпинно наближалася до села, несучи за собою щось недобре. Уві сні Килина спробувала наблизитися до сина, але туман став густішим, а кулон раптом засяяв так яскраво, що вона прокинулася, задихаючись.

Відтоді Килина помітила зміни. Її кулон іноді починав теплішати, коли вона брала Назарка на руки, або коли поруч перебував Святослав. Інколи, торкнувшись кулона, вона відчувала передчуття — як спалахи майбутнього. Одного разу, під час прогулянки біля річки, їй здалося, що вона чує голос своєї матері, хоча нікого поруч не було. Голос шепотів слова, які вона не могла зрозуміти, але відчувала їхню важливість.

Килина помітила й інше: іноді її кулон ставало важче знімати, неначе він почав приростати до її сутності. Вона відчувала, що сила кулона хоче вивільнитися, але потребує її рішучості й сміливості.

Однак, змінилася не лише вона сама. Люди в селі почали дивитися на неї з побоюванням, коли вона проходила повз. Дехто шепотів, що тієї ночі бачив, як з лісу лунало світло, а інші казали, що чули співи, схожі на заклинання.