Розділ 2: Свято під зорями

Село готувалося до святкування дня народження Остапа, сина Явдохи, з тією ж самою теплотою, як і багато років тому. У маленькому селі кожне свято було спільним, і навіть незначна подія об’єднувала людей, даруючи їм відчуття родинного затишку. Кожна хата світилася у передчутті вечірнього дійства, а запахи свіжоспечених пирогів і трав’яного настою наповнювали повітря.
Килина, відчуваючи радісне збудження, допомагала з приготуваннями: прикрашала двір Явдохи квітами, зібраними зранку на лузі, і стелила яскраві рушники на лавки. На подвір'ї вже метушилися діти, сміючись і ганяючи одне одного з дерев’яними мечами, уявляючи себе відважними лицарями.
— Ой, Килино, дякую тобі, доню, — мовила Явдоха, витираючи руки об фартух і задоволено поглядаючи на свою хату, що виглядала святково, немовби чекала на справжніх гостей. — Остап ще не знає, який сюрприз ми для нього приготували.
Килина усміхнулася, відчуваючи тепло в грудях. Саме такі моменти нагадували їй про те, що навіть у часи, коли все здається темним і небезпечним, люди можуть знайти сили у спільних радощах.
Згодом на подвір'ї почали збиратися сусіди. Сільські музиканти взяли свої інструменти — бандури й сопілки — і вже награвали веселі мелодії, під які люди пританцьовували й плескали в долоні. Остап, на якому була нова вишиванка, подарована матір’ю, сяяв від щастя, приймаючи привітання і дружні обійми.

Килина помітила серед гостей Святослава, який, хоча ще був трохи блідим, виглядав краще. Його очі сяяли добротою, і він, сором'язливо посміхаючись, стояв трохи осторонь, спостерігаючи за натовпом.

Вона підійшла до нього, тримаючи в руках глиняний кухоль з напоєм, і простягнула йому.

— Святославе, рада, що ти зміг прийти, — промовила вона, вдивляючись у його очі, шукаючи там відповідь на питання, яке не наважувалася озвучити.

— Дякую, Килино. Я не міг пропустити свято, — відповів він, голос його був тихий, але в ньому чулося тепло.Килина вирішила, що сьогоднішній вечір заслуговує на те, щоб хоч трохи забути про всі тривоги та загадки. Усміхнувшись, вона простягнула руку до Святослава.

— Ходімо, Святославе, приєднаймося до танцю! — її очі сяяли веселощами, і навіть у сутінках вони відбивали світло, наче смарагди, перемішані з сірим небом.

Святослав трохи знітився, але не зміг відмовити. Усередині він відчував легке хвилювання — не лише від ідеї танцю, а й від того, що поряд була Килина, яка йому давно симпатизувала. Хлопець зібрався з силами, відчувши, як його серце пришвидшує свій ритм, і кивнув.

— Добре, Килино. Сьогодні я твій партнер, — з легким усміхом мовив він, і вони разом ступили в коло, де вже танцювали селяни.

Музика заповнила простір навколо, зливаючись із гомоном натовпу. Килина легко кружляла у танці, тримаючись за Святослава, і відчувала, як радість охоплює її тіло. Вона помітила, як хлопець, незважаючи на свою слабкість, старається не відставати, і це лише підсилювало її захоплення.

Святослав відчував, як тепла долоня Килини підтримує його, надаючи сил. Він дивився на неї і ловив кожен рух, кожен відтінок її усмішки. Вони не помічали, як час летить, як музика змінюється, а навколо з'являються нові танцюючі пари.

— Ти добре танцюєш, Святославе, — сказала Килина, коли музика стихла, і вони обидва зупинилися, трохи задихані.

— Коли є з ким танцювати, це легше, — відповів він, глянувши на неї з усмішкою, в якій була і вдячність, і щось більше, що він поки не наважувався озвучити.

Їхню розмову перервали музиканти, які почали нову, гучнішу мелодію, а натовп захоплено підхопив танець.Килина помітила легкий рум’янець на щоках Святослава, і це викликало у неї мимовільну посмішку. Щось у його погляді й теплоті його рук змушувало її задуматись. Вона відчувала, як у її душі ворушиться нове, незвідане почуття. Але запитати про це прямо вона не наважувалася — слова застрягли в горлі, залишаючи лише тихе хвилювання.

Раптом їх перервала Явдоха, яка, піднімаючи руки вгору, весело кликала всіх до столу.

— Гей, люди добрі, годі танцювати! Час підкріпитися, щоб і далі весело святкувати, — її голос був теплий і привітний, сповнений тієї материнської турботи, яка завжди панувала в її домі.

Селяни з радістю відгукнулися на запрошення і рушили до столу, який був заставлений різноманітними стравами: пирогами з сиром і медом, свіжим хлібом, копченою рибою та іншими наїдками, які дбайливо готували місцеві господині.

Килина повернулася до Святослава, легко доторкнулася його руки й усміхнулася.

— Ходімо, відпочинемо трохи, — сказала вона, не чекаючи відповіді і вже крокуючи до столу.

Святослав мовчки пішов за нею, відчуваючи, як серце б’ється швидше від її дотику. Їхні погляди перетнулися, і в цю мить обом стало ясно, що це свято не лише для Остапа, але й для них, як перша можливість зблизитися в новій реальності, яка поступово змінювала їхні життя.

Весь вечір був сповнений сміху, жартів та пісень. Селяни насолоджувалися святом, що об’єднувало їх, даючи можливість на мить забути про щоденні турботи. Вогні ліхтарів мерехтіли у темряві, відбиваючись у очах гостей, і створювали атмосферу, сповнену затишку та тепла.

Килина сміялася разом із іншими, перекидаючись жартами, допомагала Явдосі розносити страви та підливати настій, який зберігав у собі солодкий смак літа. Однак, як тільки вона намагалася відволіктися від своїх думок, вона ловила на собі погляд Святослава. Його очі, глибокі та трохи задумливі, слідкували за нею, ніби шукали відповіді на мовчазні питання.

Спочатку вона намагалася ігнорувати це, пояснюючи собі, що це просто збіг. Але з кожною хвилиною відчувала, як у грудях зароджується тепле хвилювання, яке неможливо було ігнорувати. Її щоки легко зашарілися, коли вони випадково перетиналися поглядами, і вона ловила себе на тому, що посміхається без будь-якої причини.

— Килино, що там у тебе на думці? — запитала Явдоха, встигаючи помітити, як дівчина задумливо дивиться вдалину, де стояв Святослав.