4.

Софія зробила рішучий крок у їдальню. За довгим масивним столом, на якому вже красувалися вишукані страви та кришталь, сиділи її «опікуни». Брутальний брюнет з татуюваннями саме підносив келих з вином до губ, а хитрун з усмішкою кота щось жваво йому розповідав.

Коли вони побачили Софію, брюнет ледь не похлинувся вином, а його супутник завмер із виделкою в руках. Їхні погляди синхронно перемістилися з її незворушного обличчя на білий, занадто короткий і тривожно слабкий вузол рушника на її грудях.

— Софіє… — першим оговтався брюнет, і його голос прозвучав на октаву нижче, ніж зазвичай. — Це що, новий стиль «після пожежі»?

Софія, яка ледь не розсміялася від виразу їхніх облич, спробувала зберегти хоч якусь подобу гідності. Вона гордо підняла підборіддя, хоча кінчики вух уже палали від сорому.

— Взагалі-то, це мій єдиний наряд, що залишився в цілості, — відрізала вона, намагаючись не зважати на те, як уважно вони її оглядають. — Якщо ви не знали, то під час пожежі мої речі всі згоріли. У мене буквально не залишилося жодної цілої речі, а ваші шафи, на жаль, не укомплектовані жіночим одягом.

Хитрун відкинувся на спинку стільця, і в його очах спалахнув такий вогник цікавості, що Софії стало ніяково. Він повільно перевів погляд на свого компаньйона, який намагався зробити вигляд, що він — сама незворушність, хоча його щелепи були стиснуті від напруги.

— Знаєш, — промовив хитрун з легкою іронією, — здається, ми трохи не розрахували з рівнем гостинності. Наша гостя прийшла до столу в надзвичайно лаконічному образі.

Брюнет різко підвівся, відсуваючи стілець. Його погляд був важким. Софія відчула, як її почало кидати в жар.

— Вікторіє Павлівно! — гукнув він у бік кухні.

Економка з'явилася миттєво, наче чекала за дверима. Побачивши Софію в рушнику, вона лише злегка підняла брову, але в її очах не було й тіні здивування.

— Вікторіє Павлівно, — продовжив він, не відводячи від Софії очей, — відведіть Софію до гардеробної кімнати. Знайдіть там щось, що прикриє її настільки, щоб вечеря не перетворилася на щось інше. І будь ласка, забезпечте її всім необхідним.

— Слухаюсь, — кивнула економка та знову подивившись на Софію з ледь помітною усмішкою, додала:

— Ходімо, люба. Здається, у нас є невелика проблема з вибором сукні.

Софія, кинувши останній погляд на чоловіків — один був злий на себе за свою реакцію, а інший ледь стримував сміх — розвернулася і пішла за економкою. Сьогодні вона точно стала «стихійним лихом» цього вечора. Чесно кажучи, їй це починало подобатися.

Щойно двері їдальні зачинилися, Вікторія Павлівна вибухнула бурхливими нотаціями, йдучи перед дівчиною довгим коридором:

— Який сором! Яке невігластво! Як можна було вийти до господарів у такому вигляді? Ви в поважному будинку, а не на дикому пляжі! Це просто неприпустимо! Що б про вас подумали, якби тут були гості?

— Та в мене ж немає інших речей! — намагалася виправдатися Софія, затискаючи рушник.

— Можна було попросити через мене, а не влаштовувати цей сором! — не вгамовувалася економка, зупиняючись біля невеликої кімнати на першому поверсі.

Вони зайшли всередину. Це виявилася не розкішна гардеробна з жіночими сукнями, а побутове приміщення для персоналу. У шафах висіли лише кілька запасових комплектів уніформи для прибиральниць та покоївок.

— Ніякого іншого жіночого одягу тут немає, — суворо мовила Вікторія Павлівна, витягаючи з вішака чорну строгу сукню з білим комірцем та фартухом. — Ось. Переодягайтеся в це. Це одяг для робочого персоналу, але він принаймні прикриває все, що треба, і сидить по фігурі.

Софія приголомшено подивилася на чорно-білий наряд покоївки:

— Ви серйозно? Я маю одягти уніформу?

— Це краще, ніж світити голими плечима перед молодими чоловіками! Переодягайтеся, я чекаю за дверима, — відрізала економка.

Софія зітхнула. Вибору дійсно не було. Вона швидко скинула рушник і влізла в сукню. Як не дивно, вона сиділа на ній ідеально — облягала талію, підкреслювала фігуру, а білий комірець додавав контрасту її розпатланому після пожежі волоссю.