3.

Софія стояла нерухомо, відчуваючи, як погляд обох чоловіків буквально сканує її — від обпалених кінчиків волосся до пошарпаного рюкзака. Тиша в будинку здавалася настільки густою, що вона майже фізично відчувала кожен удар власного серця.

Першим порушив мовчання той, що з татуюваннями. Його голос був низьким, як гуркіт грому перед бурею:

— Значить, це ти — «катастрофа», Софія?

Він зробив крок вперед, скорочуючи відстань до критичного мінімуму. Софія мимоволі відступила, але її п’яти вперлися в поріг.

— Не бійся, — додав другий, той, що з хитрою посмішкою. Він випростався, відходячи від одвірка, і його рухи були плавними, немов у кота. — Ми не кусаємося, та не робимо боляче жінкам, поки вони самі цього не попросять.

Він підійшов ближче до свого компаньйона, Софія вперше чітко побачила різницю між ними: один випромінював неприховану владність та бажання все контролювати, інший — легкість, хитрість та граційність.

— Економка Вікторія Павлівна проведе тебе до твоєї кімнати, — продовжив брутальний чоловік, навіть не представившись. — Приведи себе до ладу. Ти виглядаєш жалюгідно.

— І не здумай нічого підпалити, — додав хитрун, грайливо підморгнувши, хоча в його очах не було жодної краплі тепла. — Ми очікуємо побачити тебе за вечерею о восьмій. Не запізнюйся.

Софія ледь встигла кивнути, як з глибини коридору з’явилася жінка в суворій чорній формі. Вона дивилася на Софію з помітною зневагою, ніби та була брудом на ідеально відполірованій підлозі цього будинку.

— Ходімо, — сухо кинула економка, навіть не чекаючи, поки Софія оговтається від шоку.

Коли Софія попрямувала за нею, вона відчувала, як спину все ще свердлять дві пари очей. Вони піднялися на другий поверх. Софія йшла за економкою, з цікавістю розглядаючи вишуканий інтер’єр: стіни в м’яких пастельних тонах, дорога ліпнина та ледь помітний аромат дорогого парфуму, що витав у повітрі.

Біля однієї з дверей вони зупинилися. Вікторія Павлівна відчинила її, пропускаючи дівчину всередину. Це була велика, простора кімната, виконана в мінімалістичному стилі з нотками розкоші. У центрі стояло величезне ліжко з кремовим шовковим покривалом, поруч — масивний комод із темного дерева та м’яке крісло біля панорамного вікна, з якого відкривався чарівний краєвид на засніжений сад та далекі верхівки соснового лісу.

— Це твоя кімната, Софіє. У ній є окрема ванна та санвузол для твоєї зручності, — холодно промовила економка. — Можеш облаштовуватися. Якщо щось знадобиться — клич.

Вона розвернулася і вийшла, залишивши Софію наодинці. Та ледь встигла видихнути. Першим бажанням було прийняти душ — їй конче потрібно було змити з себе запах гару та той липкий страх, що в’ївся в шкіру. Вона зайшла у ванну кімнату, де все сяяло чистотою, і нарешті занурилася у гарячу воду, дозволяючи теплу трохи розслабити її напружене тіло.

Гаряча вода діяла як заспокійливе, вимиваючи з думок той жах, що стався сьогодні. Софія лежала, заплющивши очі, і відчувала, як напруга поступово покидає м’язи, хоча в голові все ще крутилися останні години.

Софія розгублено завмерла посеред кімнати. Паніка накотила раптово: вдягнути нічого! Увесь її одяг після пожежі пахнув так, ніби вона щойно вийшла з багаття, а все інше стало попелом. Вона відчайдушно відкрила шафу, сподіваючись знайти хоч щось, але там було порожньо.

— Ну чудово, просто «ідеальний» початок, — буркнула вона собі під ніс, закотивши очі.

Погляд впав на годинник — 19:45. П’ятнадцять хвилин! Якщо вона запізниться, ці двоє точно вирішать, що вона знову щось утнула.

Вибору не було. Рушник, так рушник. Софія прикинула, що це навіть може бути смішно, якщо вони зовсім знахабніли. Вона розправила плечі, зробила глибокий вдих, притримуючи краї свого «вбрання», рушила до дверей.

Коридор зустрів її ароматом смаженого м’яса та дорогого парфуму. Софія почувалася героїнею якогось безглуздого реаліті-шоу. Вона намагалася йти граціозно, але в рушнику це було завдання з зірочкою.

— Ну що, Софіє, — прошепотіла вона сама до себе, наближаючись до сходів, — покажи їм, що ходяча катастрофа може виглядати як стихійне лихо.

Знизу долинав низький сміх та звук налитого вина. Вони явно розслаблялися, поки вона влаштовувала справжній перформанс на сходах. Вона зупинилася на порозі їдальні, відчуваючи, як пульс б’ється в скронях. Сховатися було нікуди, залишалося тільки вийти і зробити вигляд, що це її новий "домашній" стиль.