Глава 17

РЕЙ

Армія була вишикована на кордоні перед магічною завісою, будь-якої секунди чекаючи нападу. Відразу за завісою розташований густий ліс. Не найвигідніше становище для архів, але сумніваюся, що Крафея це зупинить. Завісу, я наказав не знімати, вона зможе їх затримати хоч на якийсь час. Вони почали з'являтися раптово, проходячи крізь неї, ніби то й не було зовсім. Жодна із сигнальних ниток теж не спрацювала. Поглянувши на Фарра, що стоїть поряд зі мною, зрозумів, що він теж не може зрозуміти, що відбувається і чому завіса не реагує, продовжуючи пропускати крізь себе архів.

Стихійки зробили крок першими за завісу, оповиті щільними щитами, утворюючи надійну, захисну стіну тим, хто йшов ззаду. Віддавши наказ не нападати, я чекав коли з'явиться Крафей, але архі все прибували, а чокнутого професора не було видно. Через кілька хвилин дві армії стояли одна проти одної. Варто мені було відвести погляд від ворога, як у мене відразу полетів пульсар. Зустрівши його розкритим щитом, я посміхнувся і перетворився, що стало спусковим гачком для обох сторін.

Наче по команді стихійники злетіли в небо і атакували. Архи, що залишилися на землі, щойно перші ряди злетіли в небо, тут же посипали ударами. Ні зволікаючи, секунди, демони злетіли в небо, атакуючи і відбиваючись, ранячи і вбиваючи, бажаючи відстояти свій дім і свої землі.

Помахи крил, гуркіт голосів, бризки крові, передсмертні стогін від нещадних ударів, миттю наповнили все довкола. Архи та демони боролися і в небі, і на землі. Знайшовши очима Фарра, поспішив йому на допомогу. Він відбивався від двох стихійників на землі і, схоже, що справи його не дуже.

Лівий рукав був повністю просочений кров'ю, але друг не звертав на це жодної уваги, продовжуючи боротися. Удар пітьмою і стихійник падає мертво, Фарр розправляється з другим, киває мені на знак подяки і ми знову зриваємося з місця. Ми кружляємо, сиплячи смертельними ударами точно в ціль, але цього мало. Архи, явно перевершують нас у силі завдяки стихійникам. Ми зазнаємо втрат. Завіси більше немає, під градом ударів величезної сили з обох боків вона просто розчинилася. Найрозумніше зараз було відступити, але я не встигаю вимовити і слова, як чую рев зверху. Піднімаю голову і бачу у небі величезну чорну тінь.

Морок! А з ним Олександра! Дракон, довго не думаючи, видихає стовп вогню, змушуючи всіх, хто був у небі приземлиться на галявину і припинити атаку. Стихійники теж коряться, стаючи такою ж, стіною для простих архів. Але за весь цей час я так і не знайшов Крафея. Де ж сховалася ця підла тварюка?! Щойно я встигаю подумати, як за Олександрою, вриваються на галявину ще чотири дракони. Троє золотих, зависають у небі біля Морока, а четвертий - це Ерг, а з ним і Алан, у чому я не сумнівався, сідають прямо між нами та архами.

- Досить! - прогримів голос Алана, але мені не було жодного діла до цього ідіота. Зверху на мене дивилися такі рідні, янтарні очі.

- Чогось подібного я й чекав від неї, - посміхнувся Фарр поряд зі мною, підтримуючи поранену руку. Я дивився на свою дружину і не міг вдірвати очей. Так, я безмежно на неї сердився за її витівки, але ледве побачив Олександру цілою і неушкодженою, вся злість зникла. Раптом Сандра відвела погляд і Морок різко почав спускатися на галявину, за нею пішли золоті. Якщо архі, побачивши свого короля цілим і неушкодженим, тепер не поспішали нападати, стихійникам було, схоже, все одно, хто стоїть перед ними. Перші удари, Алан мужньо відбив і звалився з дракона.

Ерг, ричачи і скелячись, намагався закрити собою Алана від смертельних ударів. Я вилаявся про себе і вже хотів було йти на допомогу цьому убогому, але Сандра випередила мене. Опустившись поряд з Ергом, Морок огорнув усіх щитом, а моя дружина кинулася допомагати Алану. Удари, що так стрімко почалися, так само і згасли. Замість того, щоб продовжувати атаку, то тут-то там почали спалахувати портали. Стихійники, наче за наказом, покидали поле бою. Хтось із демонів вигукнув:

– Вони йдуть, це наш шанс. Нападемо!

- Ні! - рикнув я, розуміючи, що цього мені не пробачить одна нестерпна стихійниця. Хоча, зараз, архі, втративши силу, стали легкою здобиччю для нас. Крафей розуміючи, що архі не підуть проти свого короля, забрав свою смертоносну армію і, швидше за все, на якийсь час причаїться, але маю сумнів, що на цьому він зупиниться. Цей боягуз навіть не з'явився на полі бою, чи це означає, що він міг передбачити подібний результат? І що в такому разі, він збирається робити далі? Стихійників у нього залишилося не більше як півсотні. Так, вони обдаровані маги, але їм одним не впораться із двома величезними арміями.

- Сандро, - покликав я, прямуючи назустріч до неї.

- Допоможи, він поранений! - стурбований голос із-за дракона змусив мене прискоритись.

Підлетівши до Олександри, побачив неприємну картину навіть для мене. Інша леді, просто впала б непритомна, побачивши подібне, але не Сандра. Вона закликаючи магію, намагалася послабити біль і зупинити кров'яний водоспад з численних ран дракона. Весь лівий бік Ерга був схожий на криваве місиво. Закриваючи собою свого хозяїна, дракон ризикував своїм життям.

- Допоможи мені! Потрібно зупинити кров! - Вигукнула вона, закликаючи все більше стихійної магії.

- Боюся моя темрява йому зробить тільки гірше.

- Але ми маємо щось зробити! Він загине, якщо йому не допомогти! - важко дихаючи, судорожно хапаючи ротом повітря, намагаючись зупинити кров, що ллється, вимовила Алекс. Я озирнувся на Алана, той у свою чергу лежав поряд, непритомний. Морок опустив щит, але тримав демонів і арханів у полі зору, готовий будь-якої секунди атакувати. Золоті, сівши поруч, не зводили очей з Олександри.

- Ми допоможемо, - озирнувшись, я помітив кілька молодих арханів. Алекс, схоже, була знайома з ними, бо назвала одне з них на ім'я.

- Крістофе! - вигукнула здивовано, але швидко взяла себе до рук і почала віддавати накази.

- Потрібно зупинити кров та полегшити біль! Так він зможе якнайшвидше почати регенерувати. - Бачачи, що архі все ж таки розгубилися, прикрикнула.