Глава 16

Ми були пов'язані. Рей цим нахабно скористався. Тепер він може будь-якої миті увірватися в мій сон і знайти мене. Я це вирішу, але не зараз. Зараз мені треба подумати, що робити далі, як бути? І розібратися нарешті зі своїми почуттями. Одна частина кричала: "Все, Сандро, ти його врятувала. Досить! Залиш короля та його проклятий трон йому! Ти для нього нічого не означаєш, він тобою грає, а коли набриднеш, просто викине так само, як і Луару." Друга ж частина рвалася назад, до дорогого серця демона.

Відкинувши тривожні думки, я почала ходити по оранжереї, між прекрасних квітів, які з величезним коханням були вирощені Філіпсом. Потрібно щось вигадати, щоб потрапити до покоїв Алана. Тихо не вийде. Біля дверей стоять стихійники. Значить діятимемо відкрито.

- Олександра? - покликав мене Філіпс, змушуючи виринути з тривожних думок.

- Замок спорожнів, усі пішли. Залишилася лише варта.

- Прекрасно! - пожвавішала я.

- Тільки ось ... - зам'явся старий.

– Що? Говори, не тягни!

- Охорона біля дверей Алана нікуди не поділася. Крафей не забрав їх. Залишив, - пояснив Філіпс.

- Це вже не має жодного значення. Якщо все буде, як я припускаю, ці стихійники нам не перешкода.

- Ще ... - зам'явся старий, скоса дивлячись на мене. Натрапив на суворий погляд і негайно продовжив.

- Крафей повів армію через портал. Хто знає, де вони зараз? Можливо вже на кордоні.

Почувши це, я не на жарт перелякалася. Яку силу зумів зібрати Крафей, якщо здатний відкрити такий портал. Раптом у мене нічого не вийде? Якщо все виявиться дарма і чокнутий професор досягне свого? Помітивши моє замішання, Філіпс поспішив мене заспокоїти.

- У тебе все вийде, я в цьому певен!

Відкинувши тривожні думки, я тепло посміхнулася і подякувала за підтримку. Потім попросила провести мене до драконів. Філіпс усміхнувшись у відповідь, подав мені мій плащ. Дракони були на тому самому місці, яке мені якось показав Алан під час кінної прогулянки. Тільки цього разу вони не спали і з ними на ланцюзі був Ерг. Зелений красень, тільки-но помітивши мене, насторожився.

- Дякую Філіпс, далі я сама, - подякувала я старому і відправила його назад у замок.

Підходячи ближче, я відверто нервувала. Адже минулого разу, коли їх звільняла, я користувалася виключно магією і необхідності підходити до диких, неприборканих драконів не було. Зараз мені потрібно якимось чином завоювати їхню довіру. Не встигла я наблизитись досить близько, як почула за спиною шелест крил. Морок, приземлившись прямо за моєю спиною, видав гучний рев. Золоті, мов по команді, притиснули голови до землі. Ерг, так само пильно спостерігав за мною. Відчуваючи підтримку Мороку, я продовжила свій шлях. Мені дозволили підійти і це тішило. 

Витягнувши тремтячу від напруження руку, я зробила ще кілька несміливих кроків і доторкнулася до гладкої, золотої луски. Від мого дотику дракон здригнувся, але не поспішав мене зжерти, що не могло не тішити. Повернувши до мене свої величезні морди, ящери дивилися на мене невідривно, вивчаючи. Лише Ерг, не виявляв жодної цікавості, ігноруючи мене. "Так, Сандро, вони тебе підпустили, не зжерли, що далі?" Видихнувши, я все ж таки зважилася заговорити. Не знаю, чи зрозуміють вони мене, але спробувати варто принаймні, відступати вже пізно.

- Мені дуже потрібна ваша допомога, - погладжуючи по черзі золоті морди, почала я. - Королівство в небезпеці і без вас, боюся, що не впораюся. Потрібно рятувати Алана. Чуєш Ерг, твого господаря, між іншим.

Почувши ім'я свого наїзника, дракон пожвавішав і якось по-новому на мене подивився. За спиною почувся ще один рев Морока і зелений красень так само, як і золоті притиснув голову до землі, підкоряючись.

Більше зволікати не можна було. Мене могли помітити, та й Морок, прилетівши до мене, наробив галасу. Я вирішила ризикнути. Величезні ланцюги впали на землю, звільняючи ящерів від кайданів. "Сподіваюся я не помиляюся у своїх діях," - промайнуло в голові. Дракони, щойно варто було нашийникам впасти, рвонули вгору, залишаючи мене й Морока одних. Я вже стала шкодувати про своє рішення звільнити ящерів, як один за одним золоті, а за ними і Ерг, знову опустилися до моїх ніг, нахиливши голову, я посміхнулася.

- Мої хлолші, ну що, за справу? - я злетіла на Морока і ми помчали вгору, а за нами Ерг і золоті. Я зовсім не знала, що робитиму, але точно розуміла, що замок не залишиться цілим. Мені потрібен Алан, сама я не пройду в замок, а навіть якщо й пройду, то з боєм і як наслідок – порожній резерв. Я ж планувала мінімально задіяти силу. Навіщо мені й потрібні дракони. Ерг, відчувши Алана, рвонув уперед і приземлився на одній із веж замку, наробивши тим самим багато галасу, на який прилетіли близько дюжини стихійників. Тільки-но вони побачили в небі драконів, у нас полетіли бойові пульсари. Злетівши зі спини Мороку, я попрямувала до вікна Алана, віддавши стихійників на поталу драконам.

Вибивши вікно пульсаром, я потрапила прямо в покої короля. На темних простирадлах лежав смертельно блідий Алан, а біля нього безліч бульбашок із залишками зілля.

- Що вони з тобою зробили? - Вголос спитала я, але відповіді так і не отримала.

- Ерг, - покликала я і за мить дракон уже був поруч. Піднявши Алана з ліжка за допомогою магії, я перенесла його на потужну спину дракона, надійно зафіксувавши короля магією, щоб не впав під час польоту та веліла Ергу відлітати. Випорхнувши слідом з вікна, я побачила, що п'ятеро магів лежать мертвими. Але, як би Морок не старався, одного золотого, стихійникам все ж таки вдалося дістати.

Драко з закривавленою лапою і бився з кривдниками. Мене охопила злість, я сама того не помічаючи, випустила пітьму. Чорною тінню вона стрімко наздоганяла своїх жертв, огортала чорним пледом, висмоктуючи життя і за мить маг падав замертво на землю. Коли впав останній, я прийшла до тями і жахнулася. Злякалася сама себе. Невже, я тепер справді така?! Я ж не монстр? Але часу на роздум не залишилося зовсім, на палацову площу вже висипало підкріплення, тому, насилу взявши себе до рук, я приземлилася на Морока і ми рвонули геть від замку.