Глава 15

Часу на збори не лишилося зовсім. Після розмови в кабінеті Рей і Фарр помчали збирати війська і готувалися до нападу архів. Я чудово розуміла, що не зможу просто так стояти осторонь, поки десь там через мене гинуть безневинні. Зрозуміло, що Крафею потрібний був лише привід, щоб почати війну і він вирішив використати мене як причину. Вийшовши на площу, я помітила, що Морок поводиться зовсім по-іншому. Він був стривожений. Невже він відчуває загрозу, що настає? Дракон стояв на всіх чотирьох лапах і нервово озирався на всі боки. Така поведінка йому зовсім не властива. Я підійшла до нього і погладила його чорну луску.

- Тихіше, мій хороший. Все буде добре, ми з цим упораємося, – прошепотіла я тихо. - Рей мене нізащо не випустить з палацу, але ми з тобою придумаємо як нам бути, правда? Ти ж мені допоможеш? Мабуть, рятувати королів, це моя доля, - посміхнулася я, але усмішка вийшла кривою.

Подивившись на кільце-накопичувач на своєму пальці, я рішуче змахнула крилами і приземлилася на спину Мороку.

- Давай малюк, на нас чекає довгий шлях. Сподіваюся, Рей мене зрозуміє.

Наче на підтвердження сказаного, дракон пирхнув і розправив могутні крила. Через кілька секунд, ми вже були в небі, з кожним помахом крил все далі віддаляючись від палацу і від Рея. Морок летів швидко, розтинаючи небесну гладь.

На другий день польоту, ближче до ночі, ми вже були на пів дорозі до палацу Алана. Доводилося летіти дуже обережно, щоб не натрапити на повітряну варту, яка була скрізь. Архи готувались до війни. А мені, щоб запобігти непоправному, треба знайти та вирвати Алана з лап Крафея. Інакше постраждають тисячі безневинних з обох боків. Рей якби дізнався, що я хочу зробити, нізащо не погодився б, тому довелося полетіти нічого йому не сказавши. Плану у мене ніякого не було, я не знала що робитиму, коли прилечу. Поки що, перш за все, треба було знайти Філіпса. Сподіваюся, він зможе допомогти мені.

У замок ми прилетіли вночі, що було, безперечно, нам на руку. Політ був довгим і виснажливим, але все-таки вдалося в найкоротші терміни прибути до палацу. Морока я залишила в тому самому лісі, коли ми жили тут, додатково наклавши ілюзію. Сама ж вирушила на пошуки Філіпса. Крила щільно складені за спиною, зверху темний плащ, що приховує колір волосся та крил. Пробратися до саду було непросто, скрізь розставлено варту. Біля головного входу були стихійники, що мене, зізнаюся, дуже здивувало. Значить, Крафеєві все ж таки вдалося переконати радників. Фарр багато чого навчив мене за місяці пошуків Рея і зараз я без жодних проблем пройшла в сад. Він був так само прекрасний. Філіпса, я знайшла одразу.

- Я знав, що ви прийдете, Ваша Величність. Якщо ви тут, то вам вже все відомо. Обидві сторони збирають армію, - з гіркотою промовив старий.

- Алан...

- Так само слабкий. Він не приходить до тями, думаю, що його регулярно чимось підпоюють. Ерга закули, зараз він разом із золотими драконами окований ланцюгами.

- Справа погана, - підвела я підсумок.

- Що робити збираєтесь? Чи є план? - з надією в голосі спитав садівник.

– Плану немає, – чесно зізналася я. - Але я обов'язково вигадаю як врятувати Алана.

- Ти найсильніший маг, якого я знав. Навіть ці, - Філіпс кивнув у бік замку, натякаючи на стихійників, - Не такі сильні, як ти.

- Алан у своїх покоях? - Так, але до нього нікого не пускають, крім слуг Крафея. І стережуть його стихійники.

— Краф постійно знаходиться в замку, контролює все до дрібниць, — пояснював Філіпс ситуацію.

- Отже, тихо не вийде.

- Не вийде, - видихнув старий. – І часу на підготовку теж немає. Я чув, що вже завтра архи рушать на кордон. Крафей у рекордно короткий термін зібрав армію. Але навіть коли всі підуть, Алана залишаться охороняти стихійники.

- Значить, доведеться прориватися із боєм. А зараз скажи мені, де дракони, ти знаєш?

— Вони так само на території замку, Крафей наказав їх не чіпати.

- Чудово, мені треба до них потрапити!

- Але, Ваша Величність! Олександра, не треба гарячкувати! Тобі потрібно відпочити! На тобі немає обличчя, ти втомилася. Тим більше, що завтра у палаці нікого не залишиться і ми зможемо безпечно пройти до драконів.

Як би мені не хотілося, але довелося визнати, що старий садівник має рацію. Ми летіли без зупинки, я справді втомилася і мені був потрібний відпочинок. Отримавши мою згоду, Філіпс провів мене в оранжерею. Гарячий чай та бутерброди зробили свою справу і я заснула прямо на дивані.

Легкий туман огорнув мої ноги, від чого мені стало прохолодно. Розплющивши очі я скрикнула від переляку. Наді мною височив злий як чорт - Рей, у бойовій іпостасі.

– Ти! Як ти посміла? - нарешті вибухнув гнівною тирадою демонюка.

Сівши на дивані і підібравши під себе ноги, намагаючись їх зігріти, я винувато подивилася на Рея.

- Йому потрібна допомога, - спробувала пом'якшити обстановку.

- Він сам винен у тому, що трапилося! - очі кидали блискавки, а в темних рогах клубочилася темрява. - Ти зараз же розгорнешся і полетиш додому!

- Я залишусь тут! – твердо сказала я, стоячи на своєму. - Ти не зможеш мене змусити!

- Я сказав, що ти зараз же поїдеш зі мною назад до палацу!

– А я сказала, що не піду!

Демон з риком схилився наді мною, бажаючи підхопити на руки і забрати, незважаючи на мій протест. Але його пазурова рука, пройшла крізь мене немов, я й не сиділа на дивані.

- Олександро, що це за фокуси? - заревів демон, не досягнувши бажаного.

- Невже ти справді думаєш, що я настільки дурна? Чи ти думав, що я не дізнаюся про зв'язок?

- Олександра ...., - Протягнув застережливо демон. - Негайно повертайся!

- Ні! Без Алана, архи не зупиняться, ти знаєш!

– Це не твої проблеми, а архів! Якщо вони сліпо вірять безумцю і йдуть на смерть, не тобі за це відповідати! - було видно, що Рей ледве стримує себе.