Глава 5

Натовп стояв не рухаючись, на площі запанувала глуха тиша. Я глянула на всі боки. На обличчях демонів не було страху, лише здивування. Я й сама не дуже розуміла, що зараз сталося. Морок сидів і з гордим виглядом дивився на мене, а Естес, розплившись у посмішці, поспішив забрати свій виграш. Проклятий старий, його зараз мало не вбили, а йому хоч би що! Розвернувшись і підібравши поділ спідниці, я поспішила повернутись до палацу. Проходячи повз Луару почула злісне шипіння:

- Ти за це ще відповіси!

Не звернувши її випад ніякої уваги, продовжила свій шлях. У холі мене зустріли Меліса та Кетрін.

– Це було ефектно! Ти молодець! - Підтримала мене Кет, посміхаючись.

- Молодець дівчинко! Я тобі не сумнівалася!

- Новин ніяких немає? - зараз мене найбільше хвилювало це питання. Я весь день не могла знайти собі місця, весь час згадуючи ту злощасну фразу і звинувачуючи себе в тому, що сталося. Все так заплутано, я не розумію вже де правда, а де брехня. Хто бреше?

Алан, професор чи все ж таки Рей? Мені потрібні відповіді і якнайшвидше! Потрібно у всьому розібратися.

- Ні, Фарра все ще нема, - розповіла Меліса.

- Я мушу піти туди!

- Ні, ти маєш залишитися в замку! Ми не можемо так ризикувати! Твоє становище дуже тендітне, ти не можеш зараз піти!

- Я повинна! Морок залишиться тут, це дасть видимість того, що я в замку, а ви якщо хтось питатиме, просто скажіть, що мені нездужає! Після того, що сьогодні сталося на площі, всі цілком у це повірять! Я не зможу просто сидіти склавши руки! Ви мусите мене зрозуміти!

Меліса на хвилину замислилась, а потім коротко кивнула.

- Добре! Але ти маєш бути тут до завтрашнього вечора, якщо знову не хочеш дуель.

Від думки про те, що мені знову доведеться когось вбити, я жахнулася. Я ніколи нікому не завдавала шкоди, а сьогодні мені довелося вбити. Хоч це й зробила не зовсім я, але мені було погано від однієї думки, що це я дозволила цьому трапитися. Як тільки пітьма вийшла назовні, вона перестала мені підкорятися і, я не змогла її зупинити, просто спостерігаючи за тим, як на моїх очах вона в одну мить розправилася в Вендалом.

- Добре! Я буду вчасно!

- Ваша Величність, я проведу вас у вашу кімнату, - до нас приєднався веселий Естес з величезним мішком, у якому бряцали золоті монети. Схоже, він скрізь зможе знайти зиск.

Я чекала, що піду до своєї кімнати, але Естес повів мене зовсім у інший бік. Зайшовши до покоїв, я відразу зрозуміла чиї вони.

- Тепер ти, як королева, маєш жити тут! - З усмішкою промовив він.

Так, це були його покої. Сльози знову застелили пеленою очі. Взявши себе в руки і змахнувши сльозинки, я вирішила переодягнутися. Ну не в сукні мені йти! На моє прохання, у покої принесли чоловічі речі відповідного розміру. Щоб не говорили, а в сукні лісом ходити зовсім не зручно.

- Іди дівчинко, знайди його! - З цими словами Естес пішов.

Софія якраз перестала заплітати моє волосся в тугу косу, як за вікном зовсім стемніло. Переодягнувшись, я відкрила чорну вирву і зробила крок в неї.

Біля завіси мене зустрів К'Аран. Він зовсім не здивувався, побачивши мене тут. Навпаки, здавалося, що він на мене чекав.

- Ваша Величність, думав, ви вже не прийдете.

- Ти знав, що я прийду? - Фарр, перед тим як йти за завісу, наказав чекати на вас тут.

Я посміхнулася, отже, він знав, що я не зможу всидіти в замку.

- Добре! Збирайся, ми йдемо до нього.

– Фарр просив дочекатися його. Він уже скоро має повернутися, ще раз оглядав місце битви.

Це означає, що він нічого не знайшов за весь день пошуків.

- Або ти йдеш зі мною, або я йду сама! - Мені теж хотілося поглянути на те місце, де ми зустріли стихійників. Мабуть, їх тримали десь неподалік, коли Рей з Фарром на них натрапили. Так, і не завадило б, розпитати Фарра, як це все сталося. Тому, не зволікаючи більше ні секунди, я підійшла до завіси. К`Арану нічого не залишалося, як піти слідом, взявши з собою ще двох вартових.

Щойно ми переступили через завісу, нас оточила густа темрява. Піднявши голову вгору, побачила лише непроглядне чорне небо. Випустивши кілька вогників, ми рушили в дорогу. Пробираючись крізь хащі лісу, я не чула жодних звуків, тільки глуха тиша і сухий хрускіт гілок під нашими ногами. Ніяких нічних шорохів, чи звуків нічних птахів. Ліс наче вимер. Через кілька годин, ми були на місці. Фарр з декількома демонами шукав будь-яку зачіпку, будь-яку дрібницю, яка б вказала на те, що Рей справді живий! Побачивши нас, він поспішив нам на зустріч.

- Я ж просив мене чекати біля завіси, К'Аране!

- Хіба я можу суперечити королеві? - знизав плечима той.

- Ваша Величність, вибачте але...

- Я не можу просто сидіти та чекати! – перервала я його.

- Добре, але те, що ви побачите, може вас трохи шокувати! – попередив мене Фарр.

- Боюся, після сьогоднішньої дуелі мене вже нічого так не шокує!

- Я знав що ви впораєтеся, Ваша Величність! - з теплотою в голосі промовив демон.

- Я не мала іншого вибору! - Огризнулася я.

- Зате у Венлала більше не виникне думки претендувати на трон! Упевнений, що він надовго запам'ятає сьогоднішній вечір!

- Він просто не зможе на нього претендувати, - ухильно відповіла я.

Мені було неприємно згадувати сьогоднішній вечір. Але демон вловив у моєму голосі тремтливі нотки істерики, що насувається.

- Що трапилося під час дуелі? – стурбовано поцікавився Фарр.

- Я вбила його, - прошепотіла я тихо.

- Вбила? Але навіщо?

- Це була не зовсім я, - почала я. Розповівши йому все по порядку, як було, чекала побачити у погляді все, що завгодно, але тільки не страх. Здивувавшись його реакції, я все ж таки зважилася запитати:

Поки автор має світло, ловіть вечірню проду. Не забувайте підписуватися і ставити зірочки якщо сподобалося, також чекаю коментарі))