ГЛАВА 1

Я кралася тихо коридором у непроглядній темряві. Кінчики моїх крил ковзали по кам'яній підлозі, видаючи тихий шелест. Вони трохи затуляли мене від нічної прохолоди. Погана була ідея не взяти з собою накидку, а скористатися магією, щоб зігрітися, не вийде. Батько одразу дізнається про це і тоді кінець моїм нічним походам з Кетрін. Кет вже чекала на мене в холі. На ній була проста чорна накидка з капюшоном, великі крила кольору шоколаду були щільно складені за спиною, волосся кольору стиглої пшениці прибрано в пучок. Вочевидь, сестра підготувалася краще за мене.
- Сандра, ти чого так довго? - не задоволеним голосом прошепотіла мені Кет. - Я тебе вже тут між іншим чекаю не менше п'ятнадцяти хвилин!
- Пробач Кет, мама приходила до мене в кімнату поговорити. 
- Так пізно? Про що? 
-Мені завтра виповнюється двадцять років. Я повинна буду як всі інші пройти обряд отримання охоронця, тож мама трохи турбується з цього приводу. 
Кет зморщила ніс та підштовхнувши мене до виходу прошепотіла:
- Дракони вже як двісті років до нас не прилітають, ти ж знаєш.

Близько п'ятисот років тому, у вищому світлі, у благородних, чистих по крові лордів та, звичайно, короля, були свої дракони. Як тільки юним лордам і леді виповнювалося двадцять років, вони проходили певний обряд та, якщо були гідні, отримували дракона - хранителя, який був вірний своєму господареві до смерті одного чи іншого. Але не всі отримували охоронця, а до дівчат, за всю історію нашого світу, дракони прилітали лише тричі. Останній дракон прилетів до нашого короля Алана двісті років тому, коли тому виповнилося двадцять.
Через десять років демони вирішили розпочати війну. Батько Алана, король Ейріш, зібравши армію, став на захист своїх територій і народу. Через деякий час, він загинув у бою разом зі своїм драконом-охоронцем. 
Тоді Алан зайняв трон свого батька. 
В тій жорстокій битві загинули майже всі дракони, та більше охоронці не прилітали до нас. Але кожен, кому виповнилося двадцять років, сподівався, тому всі намагалися пройти ритуал гідно, але нікому ще не вдалося призвати до себе дракона. Зараз у нашому королівстві залишилося всього чотири дракони. Один - яскравого смарагдового кольору - дракон короля, три інших, що залишилися без своїх господарів, були переливчасто - золотистого кольору. Зазвичай після смерті господаря, дракони відлітали і їх більше ніхто не бачив, але цих король наказав прикувати ланцюгами, годувати та напувати. Щорічно їх на довгому ланцюгу відпускають розім'яти крила. Саме на це ми й зібралися подивитися з Кет.

Драконів тримали недалеко від нашого замку, тому нам не склало жодних складнощів туди долетіти. Ми з Кет вийшли за межі родового замку, тепер можна було не боятися, що батько відстежить мою магію, і я швидко вимовила заклинання. Мене огорнуло приємне тепло, та я посміхнулася від цього відчуття. Кет, розгадавши мій прийом, поцокала язиком.
- Чим ти думаєш!? Чому не взяла накидку?
- Поспішала, - я знизала плечима і розкрила крила, - Летимо?

Мої крила відрізнялися від решти. В інших вони були коричневі чи бежеві, рідко білі, як у нашого короля, ще рідше траплялися чорні. Мої ж були темно-червоного кольору. Тато каже, що такі були у його бабусі, і в неї навіть був свій охоронець. 
Бабуся була останньою з дівчат, до якої прилетів дракон. Тому мама дуже хвилювалася за Кеті в день її обряду, а тепер за мене. Адже всі до кого прилітає охоронець, йдуть на служіння до короля. 
Під час правління короля Ейріша, бабуся була придворною жінкою і за сумісництвом особистим охоронцем його величності. За словами батька, вона була чудовим бійцем і завжди воювала пліч-о-пліч з королем, була йому віддана до останнього подиху. Багато хто приписував їм романтичні стосунки, але Марта Беліз кохала лише свого чоловіка, мого дідуся.

Батькові було п'ятнадцять, коли розпочалася війна між Арханами та демонами. Бабусі довелося залишити сина в родовому замку, під охороною варти, а самій вирушити разом із чоловіком на війну. Битва була жорстока та кривава, казали, що короля зрадили його ж люди. У тій війні загинули майже всі, в тому числі король та його вірна Марта з чоловіком. Тоді демонам вдалося забрати у своє володіння південні землі нашого королівства. Через кілька років король Алан запропонував демонам укласти мир, ті в свою чергу погодилися, але з умовою, що кожні десять років король віддаватиме трьох дівчат із знатних сімей демонам. Король Алан був розлючений від такого нахабства, але чудово розумів, якщо війна продовжиться, то буде в декілька разів гірше, рік був не родючим, запаси кінчалися та з часом, просто не буде що їсти, так чи інакше, війна буде програмна. 
Рей, король демонів, того дня забрав у свої землі сестру короля Мелісу разом ще з двома дівчатами. З того дня, раз на десять років, у наше королівство прилітають демони, щоб обрати дівчат та відвезти до себе в темні землі. Наступний приїзд демонів через п'ять місяців, а оскільки я, за законами нашого королівства завтра стану повнолітньою, то я також братиму участь у відборі.

Приземлилися ми з Кет не далеко від лігва драконів. Місяць стояв високо в небі і освітлював нам дорогу. Навколо був густий ліс, у гущавині якого виднілися величезні кам'яні стіни, що служили драконам будинком. Їх довелося закувати в ланцюги, оскільки, втративши своїх господарів, вони стали майже не керовані. Ось вже кілька десятків років наш король намагається приручити їх, але все марно. 
- Сандро, ми прийшли, - прошепотіла Кет і опустилася на м'яку траву. Присівши поряд із сестрою, я подивилася в небо. У світлі місяця над кам'яною стіною повільно піднімався дракон.

-Кет! Дивись! - прошепотіла я. Відбиваючи світло місяця, його луска переливалася золотим вогнем. Він був чудовий, великий з величезними крилами, піднімався все вище та вище в небо. На ньому був широкий залізний нашийник, з якого звисав довгий кований ланцюг. Слідом за першим драконом, піднялися вгору й решта двоє. Ланцюг був досить довгим і дозволяв їм піднятися досить високо.
- Які гарні! Шкода, що вони перестали прилітати! Вони чудові! Я б хотіла собі охоронця... Хто знає, може тобі завтра пощастить на церемонії, - повернувшись до мене, посміхнулася Кет, підводячись.
-Тільки після спустошливої ​​війни з демонами на мене чекає та ж доля, що й усіх інших до мене.
Піднявшись на ноги я взяла Кет під руку і ми попрямували геть від драконячого лігва. Злітати зараз було небезпечно, тому що дракони нас легко побачили б і, хто знає, що могло б статися. Діставшись до будинку, вже лежачи в ліжку, я міркувала про завтрашній день. Яким він буде? З приводу дракона я не переймалася, бо не мала жодних сподівань щодо цього. Охоронці давно не прилітали до нас, тим більше я дівчина.З цими думками я поринула у сон.