Глава 15

- Ну ж бо, Сандра, ми чекаємо, - вирішивши перервати мою затримку, поквапив Алан. Вже відкривши було рота, щоб висловити їм усе, що я думаю про них і про їхні рішення, як мене нахабно перебив знайомий голос. Професор?

- Ваші Величності, вибачте, але не треба так тиснути. Хіба не бачите, як вона налякана! Це шок для молодої леді. Їй потрібен відпочинок після таких потрясінь! - З докором сказав він.

Обидва королі мовчали. По очах було видно, що відповідь їм потрібна була зараз. Мовчання затягувалося. У результаті першим не витримав Рей:

- Добре, давайте зробимо перерву. Дамо леді отямитися. Після, Олександра, чекаємо від вас відповіді і гарненько подумайте перед тим, як озвучити його тут! Алан, ти згоден?

Коротко кивнувши, Алан швидко покинув зал. Рей же, привільно розташувався на троні і з хитрою усмішкою дивився на мене. Поспішивши позбутися цього погляду, що заглядає в душу, я розгорнулася і попрямувала до виходу. Мені дійсно потрібно відпочити і зібратися з думками. На сходах я зіткнулася зі служницею. Проходячи повз мене з її кишені випав клаптик паперу прямо мені під ноги. У спину долинув шепіт:

— Лорд Краф просив передати вам, що за вами стежать. Будьте уважні!

Вдавши, що поправляю волани на спідниці, магією підчепила клаптик паперу і поспішила до себе. Щойно за мною зачинилися двері, я з нетерпінням розгорнула пожовклий папір.

"Сандро, більше чекати не можна! Якщо ти ще не передумала, пора тікати дівчинка, поки не стало занадто пізно. Забирай Морока і відлітай! Зараз! У сумці знайдеш мій другий лист ...."

- Міледі .... - До кімнати увійшла Еліс. - Ви вже повернулися, так скоро?

- Повернулась .... і вже йду. На цей раз сподіваюся назавжди!

- Я розумію, - тихий схлип, а за ним ще один. - Я буду за вами сумувати.

Еліс все схлипувала, а я задумалася. Адже її можуть, і будуть катувати після моєї втечі. Рей не дасть їй спокою, поки не вивідає потрібну йому інформацію. Нехай вона нічого й не знає, але хто ж їй повірить. Усі думатимуть, що вона мене захищає, приховуючи правду. Цього я не могла допустити! Усадивши заплачену Еліс на ліжко, змахнула рукою сльозинки з рум'яних щік.

- Не плач. Я тебе тут не залишу. Полетиш зі мною!

- Міледі .... - Переставши схлипувати, дівчина дивилася на мене не моргаючи.

- Як це? Ви правда мене заберете із собою? - у зелених очах знову заблищали сльози.

- А ти не хочеш?

- Що ви, найбільше у світі, я хочу залишитися з вами. Але боюся я завдаю вам багато клопоту.

- Не кажи дурниць, все буде добре. Нам потрібно непомітно потрапити до Морока. Збирайся!

Швидко схопившись з ліжка, Еліс забігала по кімнаті, збираючи деякі речі з собою. Пару теплих плащів, підбитих хутром, трохи їжі. Також полетіли в сумку, подаровані королем, тіара і кольє. Коли речі були зібрані, я подивилася на три сумки та вирішила, що з цих трьох ми візьмемо лише дві. Одну з їжею та коштовностями. Другу із теплими плащами.

Залишалося останнє і найскладніше, це потрапити на галявину непоміченими. Як ми це зробимо, я поки що навіть не уявляла. Раптом, з відчиненого вікна почали долинати крики та лайка. Еліс вислизнула за двері, пообіцявши дізнатися, що сталося. Через кілька хвилин, увірвавшись ураганом до кімнати, Еліс повідомила, що золоті дракони порвали ланцюги і зараз усі сили кинуті на їхнє затримання. Усміхнувшись, я подумки подякувала професору. В тому, що це влаштував він, не було жодних сумнівів. Дракони, вирвавшись, зруйнували всі сигнальні нитки, отже шлях вільний. Поки вони будуть зайняті упійманням втікачів, у нас буде час втекти подалі.

Загальна метушня допомогла нам нам прослизнути непоміченими. Не гаючи часу, я попросила Еліс знайти сумку, яку вона раніше принесла сюди. У ній справді виявився ще один лист від професора та карта:

"Як ти вже зрозуміла, драконів звільнив я! Це допоможе вам виграти трохи часу. На карті я відзначив місце, куди вам варто летіти! Після прибуття, вас зустріне мій друг Вірран, йому можна довіряти! Хочеться вірити, що мої уроки ти вчила і не забула заклинання ілюзії?!"

Дочитавши листа, знайшла очима Еліс. Дівчина дбайливо і трохи з побоюванням гладила Морока. Той же, заплющив очі і відверто насолоджувався ласкою. Те, що ці двоє порозуміються я не сумнівалася. Засунувши листа назад у сумку, дістала карту і жахнулася. Зазначене професором місце, знаходилося на території людей! Туди летіти не менше трьох днів, а може й більше, я точно не знала.

- Міледі? Щось не так?

- Елісе, з цієї хвилини давай домовимося, більше ніяких міледі!

- Але...

- Ніяких "" але! Нам не потрібно привертати до себе надмірну увагу. Та й я давно вважаю тебе подругою! Я тобі просто Сандра, а після прибуття краще нам узяти інші імена!

- Куди ми летимо?

- До якогось Віррана, це в королівстві людей. Але для початку нам потрібно змінити зовнішність! Не можна допустити, щоб нас впізнали. Зі заклинанням не виникло жодних проблем, його я знала на зубок. І вже за хвилину, переді мною, стояла зовсім інша Еліс. Світло русяве волосся, замість каштанового, тепер діставало до пояса. Раніше зелені очі стали яскраво блакитними. Обличчя трохи змінилося, повністю змінюючи зовнішність.

- Красуня! - Винесла я вердикт і взялася за себе. Замість вогняних крил тепер були білі, так само як і волосся. У бурштинових очах уже не було видно вогню, його замінив безмежний холод сірих. Риси обличчя загострилися, не залишаючи в мені нічого з минулого..

Піднявшись на дракона і посадивши Еліс, веліла триматися міцно. Морок весь цей час терпляче чекав, не видаючи ніякого невдоволення. Ці двоє точно потоваришують! Помах крилами і ми вже в небі. Але на розчулення та насолоду польотом часу не було зовсім. Ми намагалися якнайшвидше забратися якнайдалі.

Холодне повітря миттєво оточило нас, але цього разу я була готова. Теплі плащі добре захищали від пронизливого холоду. За кілька годин безперервного польоту, вже ближче до вечора, ми опустилися на невелику галявину посеред густого лісу. Зробивши невеликий привал і перекусивши пирогом із м'ясом, вирішили, що летітимемо всю ніч. На другий день польоту у мене боліли всі м'язи від постійної напруги, адже ми навіть не дісталися ще кордону. Еліс, хоч ні, не Еліс... Ліса, минулої нашої зупинки ми вибрали собі інші імена, мужньо трималася.