Глава 10

Рей

За місяць подорожі я справді втомився. Навіщо я повівся на вмовляння Луари взяти її з собою і ще кілька шляхетних дам. Через їхні примхи доводилося часто зупинятися, витрачаючи час. Та й слухати їх нескінченні розмови про моду та припущення яким же буде бал у архів, виявилося вищим за мої сили. Через три дні поїздки я віддав перевагу суто чоловічій кампанії, чому Фарр був дуже радий. Подальша наша подорож пройшла добре.

В'їжджаючи в палацові стіни я відчував, як застану Алана зненацька, зажадавши дракона, замість нареченої. А якщо він відмовить, то проведу відбір, заберу дівчат і викраду дракона. Всім відомо, що зв'язок між зберігачем та наїзником міцнішає у перші три місяці. Пройшов лише місяць так що, це буде легко.

Карета зупинилася і з цими думками, із задоволеною усмішкою на губах, я вийшов з карети і відразу мій погляд зупинився на Луарі. Занадто глибокий виріз її бордового плаття приковував погляд. Підійшовши до мене, дівчина багатообіцяюче посміхнулася. Насилу відірвавши свій погляд від декольте, я озирнувся. Все тут залишалося таким самим, як і десять років тому. Стоп! А це хтось у нас? З вікна другого поверху за нами спостерігали дві дівчини. Одна з них наче людина, вона то з'являлася, то зникала у вікні. Боїться!Я хмикнув про себе і перевів погляд на другу дівчину. Я її одразу ж впізнав. Це вона, десять років тому, була на балу і привернула мою увагу. Але що зараз вона тут робить, приїхала на відбір?

Довге, червоне волосся лежало хвилями на її плечах, дівчина зосереджено шукала когось у натовпі. Різко відчинилися парадні двері, виявляючи народу їхнього короля і вона посміхнулася: Алан! Вона посміхалася йому! Стиснувши губи, я пильно подивився у вікно. Спіймавши мій погляд, дівчина різко відсахнулася і зникла у темряві віконного отвору.

- Ваша Величність, Рею! Я радий тебе бачити. - хибну усмішку короля не помітив тільки сліпий.

- Алан, вітаю! Ти так само гарний. Чув у вас завівся новий охоронець, після стількох років...

Я з насолодою дивився, як після моїх слів, обличчя тутешнього короля почало вкриватися червоними плямами.

- Обговоримо це пізніше. Ви напевно втомилися, після такої далекої дороги.

- Так, ти маєш рацію! Дорога була близька. Жінки втомилися, їм не завадило б відпочити.

- Звичайно, слуги вже підготували гостьові кімнати для тебе та інших.

- Прекрасно.

Ми пройшли за Аланом у замок, за нами слуги заносили численні скрині. Бал триватиме три дні, тому...ні, навіть думки позичати цим не буду! Словом, скринь було багато, дуже!

Алан втік від мене відразу, як тільки ми увійшли. Послався на державні справи та втік. Боягуз! Незмінний, особистий помічник короля, супроводив мене до моїх кімнат. Набридливий тип, не замовк ні на мить!

- Ваша Величність, вечеря сьогодні о сьомій.

- Добре.

- Ваша Величність, не всі дівчата ще прибули, ми не чекали на вас так рано. Але прибудуть усі на завтрашній бал!

- Прекрасно!

- Ваша Величність, покої в яких ви щоразу зупиняєтеся, зайняті, король наказав вам підготувати інші.

- Інші?

- О, повірте, вони не гірші за ті, що були раніше. -  він почав перераховувати всі переваги кімнати. Начебто мені до цього є справа. Цікавіше, кого Алан поселив у тих покоях. Перервавши безглуздий потік слів з приводу нових кімнат, я поцікавився:

- Ким же зайняті покої?

На моє запитання секретар замовк. Потрібно ж, як цікаво!

- Н...не велено говорити. Вибачте, Ваша Величність.

- Як цікаво, добре спитаю у Алана. О котрій кажеш вечеря?

- О сьомій...- тихо проблищав цей ідіот, уже зрозумівши, що бовкнув зайвого і притих.

- Добре, а зараз я хочу відпочити.

- Звичайно звичайно. Ми якраз прийшли.

Позбувшись настирливого секретаря, я відчинив двері і застав там Естеса. Вже закінчивши скрині, він чекав мене. Чудовий керуючий, відданий слуга, вірний друг і добрий радник. Щоправда, він-людина.

Естеса я знайшов ще зовсім хлопчиськом, на кордоні з людьми. Одягнений у незрозуміло що, худий і брудний, з величезним фінгалом на пів обличчя, він намагався незаконно перетнути кордон. Вартові хотіли його вбити на місці, але я не дав цього зробити. Мені стало цікаво, що могло статися в житті цього хлопця, що він зважився на такий крок? Адже всім відомі наші закони. За порушення кордону без відповідного дозволу – смерть! На вигляд хлопчакові було років тринадцять, він не міг цього не знати.З'ясувалося, що батька вбили свої в якійсь п'яній бійці, а мати продала його в рабство через місяць після загибелі батька. Його били та знущалися, не годували. У результаті він втік, йшов куди очі дивляться і зовсім не знав, що потрапив до нашого кордону. Він не благав про пощаду, як це зазвичай роблять усі, хто сюди забредає. Хлопчик з яскраво-синіми, величезними очима просто стояв дивлячись мені в очі і покірно чекав своєї долі.

З тих пір, у мене з'явився особистий слуга, який став мені вірним другом. Коли Естесу виповнилося двадцять, я запропонував йому розшукати його матір, можливо, вона ще жива. На що молодий чоловік відповів, що я його єдина сім'я, а якщо мені просто хочеться вигнати його, то так би і сказав. Образився на мене і не розмовляв тиждень. Довелося переконувати його у протилежному, говорити, що хотів якнайкраще. Хай буде мені Хель свідком, він гірший за Луару! Від тієї хоч подарунками можна відкупитися, а тут відразу доводиться вибачатися.

Великий демон вибачається перед людиною, де таке бачено! Сам не знаю, але Естес мені справді дорогий. Ще через сорок років, мій вірний друг став ще й бурчащим старим! Даруй мені Хель терпіння!

- Чому нас поселили у цих покоях?

- Естес, яка різниця які покої, швидко з усим розберемося і вирушимо у зворотний шлях. Це мій останній відбір. Набридло.

Перетинав кімнату і лягав на ліжко під гнівним поглядом шкідливого старого. Та й якби не він, то все це закінчилося б ще тридцять років тому. Як тільки він дізнався, навіщо я проводжу ці відбори, навіть наполягав на тому, щоб робити це частіше. Як він якось висловився: - "Щоб було на кого мене залишити після його смерті."