Глава 9

- Сандро, сьогодні ви мене приємно здивували, давши відсіч двом архімагам, але мене дійсно турбує той факт, що брати участь у відборі вам все ж таки доведеться. Я не можу віддати демонам, таку цінну і рідкісну квітку.

Король сів поруч зі мною на диван, узяв мою руку, підніс до губ і поцілував.

- Я хотів би захистити вас від зайвої уваги. Вам не потрібно проходити відбір. Ви будете повністю під моїм захистом! - Король продовжував тримати мою руку, ніжно погладжуючи.

Це що він зараз завуальовано пропонує мені стати його коханкою? Я сиділа в повному шоці, не знаючи, що відповісти на таке. Акуратно забравши руку із захоплення короля, я все ж таки зважилася заговорити.

- Ваша Величність, я не...

Почала я і запнулася, відмовити королю зараз, це розлютить його ще більше. Досить того, що сьогодні мене мало не вбили. Потрібно якось потягнути час і щось придумати.

- Ваша Величність, ваша пропозиція безсумнівно втішна, але дозвольте мені подумати. Я невинно заплескала очима і посміхнулася.

- Прошу вас, не тягти з відповіддю, люба. Я підвелася з дивана, присіла в реверансі і поспішила залишити короля.

Вийшовши з вітальні, я попрямувала прямо в тренувальний зал. Перше, що мені потрібно зробити, – це випустити пару. Слова короля мене не просто зворушили, а саме так розлютили. Увірвавшись до зали, я почала ходити туди-сюди, пригнічуючи себе. Я не маю дозволяти собі розслаблятися. Це може погано скінчиться. Потрібно заспокоїтись!

- Сандро, що хотів від тебе король? - я так зосередилася на собі, що не помітила, як прийшов професор.

- О, Алан придумав чудовий план. Звести мене з розуму не вдалося, спроба вбити провалилася! То він знайшов інший спосіб!

- І що ж він цього разу придумав?

- Він хоче зробити мене своєю фавориткою!

Професора явно шокували мої слова. Він стояв з широко розплющеними очима і не зводив з мене погляду.

– Що ти відповіла?

- Я була приголомшена такою пропозицією, попросила короля дати мені подумати і просто втекла сюди. - я шльопнулася на холодну підлогу.

- Я зовсім не розумію, що робити. Я в тупіку. – по щоках покотилися солоні сльози.

– Ну, ну, люба, перестань. Королю, ми тебе не віддамо. - Професор підійшов до мене, допоміг підвестися і міцно обійняв.

– Ми щось обов'язково придумаємо. Я не дам тебе образити!

Його слова мене трохи заспокоїли. Зібравшись остаточно, я розповіла про ранкове тренування і про те, що сталося. Професор похвалив мене і сказав, що мені дуже пощастило.

– Ці двоє, найкращі маги королівства. Я думаю, що вони просто недооцінили тебе, що вийшло нам на руку. У такому тренуванні ти можеш просто не вижити! І король безперечно влаштує її, якщо ти не приймеш його пропозицію.

- Я не розумію....

– Все-таки, я помилявся. Ти навіщось йому потрібна. Або навпаки, він тебе побоюється. Сандро, поки ти тут, у палаці, король від тебе не відчепиться. Тобі треба тікати! Бігти якнайдалі!

– Що? Бігти? Але куди? Як? Думаєте, ніхто не помітить величезного дракона поряд зі мною?

- Сандро, все буде добре! У нас є кілька днів, щоб все влаштувати, а до цього приймай залицяння короля і тягни час.

Після розмови з професором я пішла до своєї кімнати. Мені треба все добре обміркувати. До приїзду демонів залишилося мало часу. Якщо бігти, то до балу! До відбору. Весь день мене розривали сотні думок. Як вчинити? Довіритися професору чи залишитися в палаці... Якщо залишуся, як відволікти короля від себе?

Остаточно зваживши все за і проти, я вирішила довіритися професору. Увечері ми з Еліс пішли провідати Морок. Він відчував мій настрій і весь час невдоволено фирчав і поглядав у бік замку. - Все добре, скоро ми поїдемо звідси.

20.09

Усі наступні дні для мене стали кошмаром! Набридливі залицяння короля, не викликали нічого, крім огиди. Мені доводилося награно посміхатися та приймати компліменти. Правда все ж таки одна наша зустріч, мені шалено сподобалася.

За день до приїзду демонів король запросив мене на кінну прогулянку. Переодягнувшись після сніданку, я вирушила на стайню. Але тільки-но вийшовши з палацових стін, побачила двох прекрасних жеребців. Поруч із ними стояв конюх Його Величності.

Не приховуючи захоплення, я підійшла до жеребців.

- Міледі, цього білосніжного красеня звуть Ферро. Він улюбленець короля. А ось це для вас.

Я поглянула на другого і не змогла стримати захоплення. Переді мною, стояв темно-жовтогарячий, майже червоного забарвлення, чудовий жеребець. Я потяглася до нього і погладила.

- Як його звати? - не перестаючи гладити коня, спитала у конюха.

– Це Рубін.

Голос короля вирвав мене у реальність.

- Подумав він піде вам найбільше.

- Дякую, Ваша Величність.

Король допоміг мені сісти в сідло, сів сам і ми вирушили на прогулянку. Ми від'їхали вже досить далеко від замку, коли в далині щось яскраво блиснуло. Я не знала куди ми вирушаємо, тому те, що було далі, мене здивувало. Проїхавши ще трохи, я зрозуміла, що сяяло в далині: - три дракони мирно спали, на соковитій траві, під дією сонного зілля. Впевнена, того ж, яким напували Мрака.

Колишні хранителі були скуті тими ж ланцюгами, тільки на порядок коротше. Мені захотілося підійти ближче, торкнутися золотої луски, відчути тепло. Я спритно зістрибнула з коня і попрямувала, як заворожена, прямо до драконів. Я була вже на дорозі, коли мене схопив за руку король.

- Сандра, не треба. Це небезпечно.

Його слова повернули мене до реальності.

- Так, Ваша Величність! Звісно!

Ми відійшли на безпечну відстань і ще деякий час просто спостерігали за сплячими драконами. Після цього король запропонував повернутися в замок і пообідати разом. На цьому позитивні моменти закінчились.

Король виявив бажання обідати у саду. Поки слуги накривали стіл, Алан запропонував прогулятися лабіринтом. Погода була чудова і я погодилася. Прогулюючись коридорами лабіринту, я насолоджувалася ароматами квітів, але, подивившись на короля, мій настрій різко змінився. Король не посміхався і дивився на мене пильно та зосереджено.