Глава 7

Мій ранок почався цілком буденно. Я привела себе в порядок, одягла зручну, повсякденну сукню. Еліс принесла мені сніданок. Поснідавши, вирушила до тренувального залу. Було ще зарано для занять, але мені не сиділося на місці. Професор теж був уже у залі, незважаючи на ранній час.

- Сандро, ви досить рано сьогодні! Не будемо втрачати час і почнемо заняття. Сьогодні, знову, вчитимемося балансу стихій.

- Навіщо? - Наївно запитала я. Такого питання він явно не очікував.

– Як це навіщо? Я вже тобі пояснював! - нічого не розуміючи, вигукнув він. Я вирішила говорити прямо.

- Професоре, навіщо вам навчати мене контролю та балансу, якщо король вам віддав зовсім інший наказ? Мої слова застали його зненацька. Проте професор швидко взяв себе до рук.

- Ну звичайно! Я мусив здогадатися, що ти за дверима. Ти підслухувала! – здогадався він.

- Як би це не виглядало зараз, але – так! Підслухувала! Почула багато цікавого. У мене накопичилося достатньо запитань. Чому ви не виконуєте наказ короля? - Задала я перший.

Ректор шумно видихнув, схопився за перенісся.

- Тому що вважаю це не вірним рішенням. Я на твоєму боці.

- Де всі ті, що не впоралися? Точніше ті, яких збожеволіли.

- А ти не така дурна! Але повір, тобі не варто лізти в це. Я допоможу тобі освоїти сили, і король від тебе відстане.

- Пізно! Я вже у це влізла. Тепер мені потрібні відповіді, – наполягала я.

- Сандро, ти не розумієш, - професор дивився на мене благаючим поглядом.

- То розкажіть мені, що відбувається?! - я справді нічого не розуміла.

- Обіцяй, що не наробиш дурниць! - змовно підморгнувши, він озирнувся на всі боки. Я мовчки кивнула головою і професор продовжив.

– Стихійники почали виявлятися після того, як перестали прилітати охоронці. Алан зводить їх з розуму, але не вбиває. Вже ні. Коли він уперше побачив, що відбувається з архом, коли того поглинають стихії, злякався і наказав страчувати. Це було вперше, ми не знали, що таке взагалі можливо. Не могли нічим допомогти бідолахи. Через кілька років, у всі академії надійшов наказ: усіх, у кого проявляється більше однієї стихії, перевести до бойової академії. У мою академію, - ректор нервово ходив туди-сюди по залі. - Він наказав навчати їх як і всіх, щоб не виділялися з-поміж інших. Я тільки починав викладати тоді і не міг не послухатися. Поступово стихії почали поглинати їх. Вони ставали некерованими. Лише кільком вдалося приборкати стихії. Нині це великі маги.

- Що з тими, кого поглинули стихії? - Нетерпляче перебила я.

- Перш, ніж їх зупинили, вони вбили сімнадцять студентів та вісім викладачів. Але це благополучно приховали. Підчистили пам'ять та влили іншу інформацію. Усе звернули на золотих драконів. Нібито вони порвали ланцюги та напали на академію, – продовжив ректор.

Я задумалась. Щось подібне розповідав батько. Саме тому дракони опинилися на наших землях. Як спритно король усе повернув! З моїх роздумів мене вирвав професор.

- На всіх стихійників, що вижили, король наказав одягнути найсильніші артефакти, які поглинають магію. Їх просто спустошили та заслали. Я не знаю, куди. На всіх наступних чекала та ж доля. Всі, нібито, вмирали, не впоравшись зі стихіями. Такою є офіційна версія.

15.09

- Чи багато їх було? - З хвилюванням запитала я.

- Достатньо, Сандро, достатньо. Але за останні десять років стихійників не було. Ти перша за цей час.

- Навіщо це все королю? Чому не навчити всіх? Не допомогти приборкати стихію?

- Він хоче розв'язати війну з демонами.

- Війну?! – я не вірила своїм вухам.

- Так! - Впалим голосом промовив ректор.

- Але чому король думає, що я можу щось змінити в цій війні?

- Раніше, нам ніколи не траплялися архі з усіма стихіями, що прокинулися. Я бачив, що можуть зробити дві стихії без контролю, без душі. Боюся уявити, що зможеш зробити ти, – ректор якось гірко посміхнувся. - Попри наказ короля, я намагався їм допомогти. Кожному. Але не вийшло. Стихії щоразу виявлялися сильнішими.

- Професоре, якщо я не впораюсь... Я не встигла домовити, мій рот затиснула важка рука.

- Не смій! Не смій навіть думати про це! Зрозуміла? Ти впораєшся, мусиш впоратися! - прокричав він,прибрав руку та відійшов на крок назад. - Продовжимо заняття.

- Я хотіла б ще дещо з вами обговорити. Так само, у дечому зізнатися.

- Слухаю тебе.

- Я намагалася поєднати стихії і у процесі знепритомніла. А ще, варто мені роздратуватися, відбуваються дивні речі.

Лорд спохмурнів, запитливо піднявши брову.

- Від злості, мої крила і волосся спалахують, а очі змінюють колір. Це взагалі нормально?

- Не думаю. Ні! Це безперечно не нормально. Давно це почалося? - уже з великою цікавістю запитав ректор.

– Вчора.

Професор знову почав ходити туди-сюди по залі, занурюючись у свої думки. За кілька хвилин нервової ходьби я не витримала.

- Ви щось знаєте про це?

- Не впевнений.

- Ви знаєте! - вибухнула я.

- Я бачив таке, але лише одного разу. Тут у палаці. Ні. Не може бути! - Його обличчя виражало розгубленість.

- Скажіть, що зі мною не так? - я почала зриватися на крик.

- Десять років тому, Алан йому заперечив, а він спалахнув. Чорне полум'я огорнуло його, мов плед, не завдаючи жодної шкоди!

- Та кого ж?! Хто це був?! - я була готова прибити професора.

- Рей...

Хто? Я не дочула? Рей? Король демонів? Щось мені різко стало погано і я похитнулася. Професор миттєво відреагував, підхопивши мене.

- Сандро, все добре? Ти в порядку? - Так, краще. Дякую!

- Ти ще не оговталася після непритомності. Перенесемо заняття на завтра, – запропонував він.- Ну ні! - я рішуче вибралася з рук професора, - зі мною все гаразд!

- Добре. Тобі треба навчитися тримати себе в руках. Якщо король дізнається про твою особливість, хто знає, що він ще придумає.