Глава 7

Мій ранок почався цілком буденно. Я привела себе до ладу, одягла зручну, повсякденну сукню. Еліс принесла мені сніданок. Поснідавши, вирушила до тренувального залу. Було ще досить зарано для занять, але мені не сиділося на місці. Професор теж був вже у залі, незважаючи на ранній час.

- Сандро, ви досить рано сьогодні! Не будемо гаяти час і почнемо заняття. Сьогодні, знову, вчимось балансу стихій.

- Навіщо? - знизала плечима. Такого питання він не очікував.

– Як це навіщо? Я вже тобі пояснював! - нічого не розуміючи, вигукнув він. Я вирішила говорити відверто.

- Професоре, навіщо вам навчати мене контролю та балансу, якщо король вам віддав зовсім інший наказ?

 Мої слова застали його зненацька. Проте професор швидко взяв себе до рук.

- Ну звичайно! Я мусив здогадатися, що ти за дверима. Ти підслуховувала! – здогадався він.

- Як би це не виглядало зараз, але – так! Підслуховувала! Почула багато цікавого. Та в мене накопичилося достатньо запитань. Чому ви не виконуєте наказ короля? - задала я перший.

Ректор шумно видихнув, схопився за перенісся.

- Тому що вважаю це не вірним рішенням. Я на твоєму боці.

- Де всі ті, що не впоралися? Точніше ті, яких звели з розуму.

- А ти не така дурна! Але повір, тобі не варто лізти в це. Я допоможу тобі освоїти сили, і король від тебе відстане.

- Пізно! Я вже у це влізла. Тепер мені потрібні відповіді, – наполягала я.

- Сандро, ти не розумієш, - професор дивився на мене благаючим поглядом.

- То розкажіть мені, що відбувається?! - я справді нічого не розуміла.

- Обіцяй, що не наробиш дурниць! - змовно підморгнувши, він озирнувся на всі боки. Я мовчки кивнула головою і професор продовжив.

– Стихійники почали знаходитись після того, як перестали прилітати охоронці. Алан зводить їх з розуму, але не вбиває. Вже ні. Коли він уперше побачив, що відбувається з архом, коли того поглинають стихії, злякався і наказав страчувати всих хто втрате контроль. Це було вперше, ми не знали, що таке взагалі можливо. Не могли нічим допомогти бідолашному. Через кілька років, у всі академії надійшов наказ: усіх, у кого проявляється більше однієї стихії, перевести до бойової академії. У мою академію, - ректор нервово ходив туди-сюди по залі. - Він наказав навчати їх як і всіх, щоб не виділялися з-поміж інших. Я тільки починав викладати тоді і не міг не послухатися. Поступово стихії почали поглинати їх. Вони ставали некерованими. Лише кільком вдалося приборкати стихії. Нині це великі маги.

- Що з тими, кого поглинули стихії? - нетерпляче перебила я.

- Перш, ніж їх зупинили, вони вбили сімнадцять студентів та вісім викладачів. Але це вдало вдалося приховати. Підчистили пам'ять та влили іншу інформацію. Усе звернули на золотих драконів. Нібито вони порвали ланцюги та напали на академію, – продовжив ректор.

Я замислилась. Щось подібне розповідав батько. Саме тому дракони опинилися на наших землях. Як спритно король усе повернув! З моїх роздумів мене вирвав професор.

- На всіх стихійників, що вижили, король наказав одягнути найсильніші артефакти, які поглинають магію. Їх просто спустошили та зіслали. Я не знаю, куди. На всіх наступних чекала та ж доля. Всі, нібито, вмирали, не впоравшись зі стихіями. Такою є офіційна версія.

- Чи багато їх було? - з хвилюванням запитала я.

- Достатньо, Сандро, достатньо. Але за останні десять років стихійників не було. Ти перша за цей час.

- Навіщо це все королю? Чому не навчити всіх? Не допомогти приборкати стихію?

- Він хоче розв'язати війну з демонами.

- Війну?! – я не вірила своїм вухам.

- Так! - впалим голосом промовив ректор.

- Але чому король думає, що я можу щось змінити в цій війні?

- Раніше, нам ніколи не траплялися архи з усіма стихіями, що прокинулися. Я бачив, що можуть зробити дві стихії без контролю, без душі. Боюся уявити, що зможеш зробити ти, – ректор якось гірко посміхнувся. - Попри наказ короля, я намагався їм допомогти. Кожному. Але не вийшло. Стихії щоразу виявлялися сильнішими.

- Професоре, якщо я не впораюсь... Я не встигла домовити, мій рот затиснула важка рука.

- Не смій! Не смій навіть думати про це! Зрозуміла? Ти впораєшся, мусиш впоратися! - прокричав він, прибрав руку та відійшов на крок назад. - Продовжимо заняття.

- Я хотіла б ще дещо з вами обговорити. Так само, у дечому зізнатися.

- Слухаю тебе.

- Я намагалася поєднати стихії і у процесі знепритомніла. А ще, варто мені роздратуватися, відбуваються дивні речі.

Лорд спохмурнів, запитливо піднявши брову.

- Від злості, мої крила і волосся спалахують, а очі змінюють колір. Це взагалі нормально?

- Не думаю. Ні! Це безперечно не нормально. Давно це почалося? - вже з більшою цікавістю запитав ректор.

– Вчора.

Професор знову почав ходити туди-сюди по залі, занурюючись у свої думки. За кілька хвилин нервової ходи я не витримала.

- Ви щось знаєте про це?

- Не впевнений.

- Ви знаєте! - вибухнула я.

- Я бачив таке, але лише одного разу. Тут у палаці. Ні. Не може бути! - на його обличчі лише на мить, промайнула розгубленість.

- Скажіть, що зі мною не так? - я почала зриватися на крик.

- Десять років тому, Алан йому заперечив, а він спалахнув. Чорне полум'я огорнуло його, наче ковдрою, не завдаючи жодної шкоди!

- Та кого ж?! Хто це був?! - я була готова прибити професора.

- Рей...

Хто? Я не дочула? Рей? Король демонів? Щось мені різко стало погано і я похитнулася. Професор миттєво відреагував, підхопивши мене.

- Сандро, все добре? Ти в порядку? 

- Так, краще. Дякую!

- Ти ще не оговталася після непритомності. Перенесемо заняття на завтра, – запропонував він.

- Ну ні! - я рішуче вибралася з рук професора, - зі мною все гаразд!

- Добре. Тобі треба навчитися тримати себе в руках. Якщо король дізнається про твою особливість, хто знає, що він ще придумає.