Глава 4

Дорога в замок виявилася не такою легкою. Щоб не привертати увагу повітряної варти, Морок летів дуже високо. Різко стало холодно. Крижаний вітер проникав під одяг. Руки змерзли так, що перестали слухатись пальці. Магію використовувати не можна, оскільки нас одразу виявить варта. Раптом я відчула як король обхопив мене за талію і притягнув до себе, кутаючи нас білими крилами наче пледом.

- Ваша Величність... - я не встигла нічого сказати про пристойність.

- Сандра, це не більше ніж спосіб зігрітися, - гаряче дихання обпалило шкіру обличчя, - ми нікому не розповімо, що знехтували правилами пристойності в дорозі.

Король хитро посміхнувся та притягнув мене ще ближче до себе.

- Але, Ваша Величність, я нічого не бачу, а Морок не знає дороги!

- Сандро, твій зв'язок із хранителем з перших хвилин величезний. Впевнений, Морок знає, куди летіти. Тим більше з такої висоти, ти навряд чи щось зможеш роздивитися. А в драконів зір набагато кращій, ніж у нас.

Не сперечаючись, я спробувала зберегти між нами хоч якусь дистанцію. Тим не менш, це вкрай не пристойно сидіти так близько один до одного. Як тільки я спробувала відсунутись, Його Величність ще міцніше притис мене до себе.

- Сандро, перестань крутитися. Я не збираюся до тебе чіплятися. Просто не хочу, щоб ти замерзла чи того гірше – захворіла. Так що, сиди та зігрівайся, крижана вся.

Наплювавши на правила пристойності, я сама ближче притулилася до міцного, а головне теплого, чоловічого тіла. Почавши зігріватися, не помітила, як провалилася в сон. Прокинулася від того, що хтось гладив мене по волоссю.

- Сандро, прокидайся! - король з усмішкою дивився на мене.

Морок наближався до замку. Переді мною постала дивовижно чудова картина. Замок був величезний! Високі, білі вежі здавалися піками гострих копій. Білі стіни одразу потрапляли на очі. Я була тут востаннє з батьками десять років тому на балу, на честь приїзду демонів. Але з висоти цей замок справді був чудовий!

Морок приземлився у палацовому саду. Це єдине місце, яке я добре запам'ятала у замку. Після того, як нас з Кет замкнули в кімнаті, нам заборонялося гуляти замком та відвідувати бали. Весь свій вільний час ми проводили в палацовому саду, пустуючи і доводячи своїми витівками садівника до сказу.

Це був милий, добрий старий, але познайомившись з нами ближче, він перестав чомусь бути милим і добрим. Пам'ятаю, як ми з Кет вирішили пограти у лісових фей. Як потім кричав містер Філіпс, коли виявив усі троянди зірваними та складеними у дві гірки. Ну подумаєш, нам здалося, що всі феї сплять тільки в квітах, а так як ми б у квітку не помістилися, було вирішено зробити ліжка з квітів. Ми отримали тоді знатно: і від садівника, і від батьків.

На шум, у сад вибіг містер Філіпс і тут же зомлів. Чи від виду дракона, чи від того, що його улюблені троянди знову постраждали. Одразу за містером Філіпсом, на шум збіглася варта. Король спустився з Морока та привів бідолаху до тями.

- Ваша Величність, це ж дракон! - хрипким від страху голосом промовив він.

- Так, друже, очі тебе не підводять, це дракон. Варта, відведіть Філіпса до лікаря.

- Не варто, Ваша Величність. Мені вже краще. Я просто не чекав, - Філіпс підвівся на ноги та поглянув на мене. - Знову ви! І знову страждають мої троянди! - замість привітання скривджено пробурмотів садівник.

Я знизала плечима і спустилася з дракона.

- Перепрошую, що знову зруйнувала ваш сад. Я справді не хотіла. Просто це єдине місце, яке я добре пам'ятаю. Ось Морок і спустився сюди.

- Леді, дивитися треба куди дракона направляєте. Ця махина мені всі троянди витоптала! - не вщухав старий.

- Ще раз прошу вибачення!

- Сандро, вам варто перелетіти з Мороком за замок. Там йому вже все підготовлено. Після цього вам покажуть вашу кімнату, там ви зможете відпочити з дороги. Увечері чекаю на вечерю, - наказним тоном озвучив мої подальші дії король.

- Так, Ваша Величність, - вклонившись королю, я поспішила до Морока. Залишатися віч-на-віч з мітером Філіпсом не хотілося зовсім. Дракон, вловивши моє бажання зникнути з саду якнайшвидше, махнув крилами і через кілька секунд ми вже були поза увагою старого садівника. Зробивши ще кілька кіл навколо замку, приземлилися на галявину.

- Найближчим часом це місце буде твоїм домом. Ну, не дивись на мене так, не можу я постійно бути з тобою. Але обіцяю, ми будемо проводити багато часу разом, – заспокоювала я невдоволеного дракона. Погладивши ще раз Морока по чорній морді, поспішила в замок. Треба було ще підготуватись до вечері з королем, але перед цим треба відпочити. Після довгого польоту боліли всі м'язи. Біля входу на мене вже чекала служниця.

- Доброго дня, леді Сандра. Мене звуть Еліс. Я проведу вас до вашої кімнати. Еліс не була арханкою, вона була людиною. Каштанове волосся, зелені очі, пухкі губи. На вигляд їй було стільки ж, скільки мені. Тільки моя краса залишиться ще довгі роки, а її вже за кілька десятків років згасне. 

- Дякую, Елісе! - коротко відповівши дівчині, я пішла за нею.

Крокуючи вгору сходами, відчула роздратування. Знову не моє. Морок чимось був незадоволений. Ну невдоволення-це не агресивність. Король обіцяв, що за ним буде найкращий догляд. Упевнена, все гаразд. Подумки пообіцявши прийти до нього після закінчення вечері, пішла далі. Підійшовши до кімнати, Еліс відчинила двері пропускаючи мене вперед.

- Міледі, ваша кімната. Я чимось можу бути корисною ще? - спитала вона, посміхнувшись.

- Допоможи мені роздягнутися, зовсім сил не залишилося, - попросила я.

- Так, Міледі, - охоче відгукнулася дівчина.

Моя кімната була на третьому поверсі. Пройшовшися поглядом навколо, помітила, що речі вже всі розпаковані і складені обережно в шафу. Величезне ліжко тягло до себе магнітом. У кімнаті були ще двері, мабуть, ванна кімната. Пізніше це обов'язково з'ясую.

Закінчивши із сукнею, Еліс пішла залишивши мене саму. Я поспішила зачинити двері і піти вмитися. У другій кімнаті справді була ванна. Вмившись, залізла в ліжко та миттєво заснула. Прокинулася від стукоту у двері.