Глава 4

Дорога в замок виявилася не такою легкою. Щоб не привертати увагу повітряної варти, Морок летів дуже високо. Різко стало холодно. Крижаний вітер проникав під одяг. Руки змерзли так, що перестали слухатись пальці. Магію використовувати не можна, оскільки нас одразу виявить варта. Раптом я відчула як король обхопив мене за талію і притягнув до себе, кутаючи нас білими крилами наче пледом.

- Ваша Величність... - я не встигла нічого сказати про пристойність.

- Сандра, це не більше ніж спосіб зігрітися, - гаряче дихання обпалило шкіру обличчя, - ми нікому не розповімо, що знехтували правилами пристойності в дорозі.

Король лукаво посміхнувся і притягнув мене ще ближче до себе.

- Але, Ваша Величність, я нічого не бачу, а Морок не знає дороги!

- Сандро, твій зв'язок із хранителем з перших хвилин величезний. Впевнений, Морок знає, куди летіти. Тим більше з такої висоти, ти навряд чи щось зможеш розглянути. А у драконів зір набагато краще, ніж у нас.

Не сперечаючись, я спробувала зберегти між нами хоч якусь дистанцію. Тим не менш, це вкрай не пристойно сидіти так близько один до одного. Як тільки я спробувала відсунутись, Його Величність ще міцніше притис мене до себе.

- Сандро, перестань крутитися. Я не збираюся до тебе чіплятися. Просто не хочу, щоб ти замерзла чи того гірше – захворіла. Так що, сиди смирно і зігрівайся, крижана вся.

Наплювавши на правила пристойності, я сама ближче притулилася до міцного, а головне теплого, чоловічого тіла. Почавши зігріватися, не помітила, як провалилася в сон. Прокинулася від того, що хтось гладив мене по волоссю.

- Сандро, прокидайся! - король з усмішкою дивився на мене.

Морок наближався до замку. Переді мною постала дивовижно чудова картина. Замок був величезний! Високі, білі вежі здавалися піками гострих копій. Білі стіни одразу впадали у вічі. Я була тут востаннє з батьками десять років тому на балу, на честь приїзду демонів. Але з висоти цей замок справді був чудовий!

Морок приземлився у палацовому саду. Це єдине місце, яке я добре запам'ятала у замку. Після того, як нас з Кет замкнули в кімнаті, нам заборонялося гуляти замком і відвідувати бали. Весь свій вільний час ми проводили в палацовому саду, пустуючи і доводячи своїми витівками садівника до сказу.

Це був милий, добрий старий, але познайомившись з нами ближче, він перестав чомусь бути милим і добрим. Пам'ятаю, як ми з Кет вирішили пограти у лісових фей. Як потім кричав містер Філіпс, коли виявив усі троянди зірваними та складеними у дві гірки. Ну подумаєш, нам здалося, що всі феї сплять тільки в квітах, а так як ми б у квітку не помістилися, було вирішено зробити ліжка з квітів. Ми отримали тоді знатно: і від садівника, і від батьків.

На шум, у сад вибіг містер Філіпс і тут же збожеволів. Чи від виду дракона, чи від того, що його улюблені троянди знову постраждали. Відразу за містером Філіпсом, на шум збіглася варта. Король спустився з Мрака і привів бідолаху до тями.

- Ваша Величність, це ж дракон! - хрипким від страху голосом промовив він.

- Так, драконе. Варта, відведіть Філіпса до лікаря.

- Не варто, Ваша Величність. Мені вже краще. Я просто не чекав, - Філіпс підвівся на ноги і глянув на мене. - Знову ви! І знову страждають мої троянди! - замість привітання скривджено пробурмотів садівник.

Я знизала плечима і спустилася з дракона.

- Перепрошую, що знову зруйнувала ваш сад. Я справді не хотіла. Просто це єдине місце, яке я добре пам'ятаю. Ось Морок і спустився сюди.

- Леді, дивитися треба куди дракона прямуєте. Ця махина мені всі троянди витоптала! - не вгавав старий.

- Ще раз прошу вибачення!

- Сандро, вам варто перелетіти з Мороком за замок. Там йому вже все підготовлено. Після цього вам покажуть вашу кімнату, там ви зможете відпочити з дороги. Увечері чекаю на вечерю, - наказним тоном озвучив мої подальші дії король.

- Так, Ваша Величність, - вклонившись королю, я поспішила до Мороку. Залишатися віч-на-віч з мітером Філіпсом не хотілося зовсім. Морок, вловив моє бажання зникнути з саду якнайшвидше, махнув крилами і через кілька секунд ми вже були поза увагою старого садівника. Зробивши ще кілька кіл навколо замку, приземлилися на галявину.

- Найближчим часом це місце буде твоїм будинком. Ну, не дивись на мене так, не можу я постійно бути з тобою. Але обіцяю, ми будемо проводити багато часу разом, – заспокоювала я невдоволеного дракона. Погладив Морок по чорній морді, поспішила в замок. Треба було ще підготуватись до вечері з королем, але перед цим треба відпочити. Після довгого польоту хворіли всі м'язи. Біля входу на мене вже чекала служниця.

- Доброго дня, леді Сандра. Мене звуть Еліс. Я проведу вас до вашої кімнати. Еліс не була арханкою, вона була людиною. Каштанове волосся, зелені очі, пухкі губи. На вигляд їй було стільки ж, скільки мені. Тільки моя краса залишиться ще довгі роки, а її немає.

- Дякую, Елісе! - коротко відповівши дівчині, я пішла за нею.

Крокуючи вгору сходами, відчула роздратування. Знову не моє. Морок чимось явно був незадоволений. Ну невдоволення-це не агресивність. Король обіцяв, що за Мраком буде найкращий догляд. Упевнена, все гаразд. Подумки пообіцявши прийти до нього після закінчення вечері, пішла далі. Підійшовши до кімнати, Еліс відчинила двері пропускаючи мене вперед.

- Міледі, ваша кімната. Я чимось можу бути корисною ще? - спитала вона, посміхнувшись.

- Допоможи мені роздягнутися, зовсім сил не залишилося, - попросила я.

- Так, Міледі, - охоче відгукнулася дівчина.

Моя кімната була на третьому поверсі. Пройшовшися поглядом навколо, помітила, що речі вже всі розпаковані і складені акуратно в шафу. Величезне ліжко тягло до себе магнітом. У кімнаті були ще двері, мабуть, ванна кімната. Пізніше це обов'язково з'ясую.

Закінчивши із сукнею, Еліс пішла залишивши мене одну. Я поспішила зачинити двері і піти вмитися. У другій кімнаті справді була ванна кімната. Вмившись, залізла в ліжко і миттєво заснула. Прокинулася від стукоту у двері.