Глава 2

І .... Нічого не сталося! Тиша давила мені на вуха, здавалося, завмер увесь світ. За кілька секунд, здавшись мені вічністю, я знову зазирнула в чашу. Рідина почала темніти, поки не стала отруйного чорного кольору. У мене перехопило подих. На майдані повисла тиша. І раптом її розірвав оглушливий рев зверху. Люди сахнулися від місця з чашею в різні боки.

Широко розкритими очима я дивилася на чорного як смоль дракона, що спустився прямо переді мною, поклавши свою голову до моїх ніг.

Я стояла в заціпенінні! Невже це не сон?! Прямо мені у вічі дивиться своїми, небесного кольору, очима-дракон! Величезний, чорний, із чудовими крилами! Прекрасний у всьому. На голові видатні роги, які стирчать з обох боків голови і обертаються довкола. Великий гребінь, прикрашає шию, спину та хвіст. Уздовж щелеп розташовані великі шипи. Крила потужні, складені вздовж спини.

Коли ми з Кет літали дивитись на драконів, то був страх перед ними. Зараз, стоячи навпроти величезного дракона, а він явно перевершував у розмірах Ерга, дракона короля. Хоч той вважався, найбільшим драконом, за останні тисячу років. Мені так і хотілося торкнутися чорної луски! Я зробила крок у бік дракона.

- Сандро, обережно!

Тато вмить опинився за моєю спиною. Люди, які прийшли подивитися на обряд, тихо перешіптувалися у нас за спинами. Повільно підійшовши до дракона, я обережно поклала руку на чорну луску.

- Я зватиму тебе Морок. Сподіваюся ти не проти?

Дракон прикрив очі, насолоджуючись моїм дотиком. Не боячись, я погладила його величезну морду. Позаду почувся голос матері.

-Здійснилося, те, чого я так боялася. Тепер її заберуть на службу до короля. Ну от, а я планувала привести завтра на вечерю Когсфортів. Думала, видати Сандру заміж, до появи цих тварин. Адже майже все готове.

Я різко повернулася до матері. Не можу повірити, що мама за моєю спиною видає мене заміж. Поглянувши на батька, сподівалася побачити підтримку в його погляді, але вираз його очей лише підтвердив мамині слова. Морок, ніби відчув моє обурення, встав на всі чотири лапи, підняв голову вгору і випустив у небо стовп вогню.

- Вогнедишний! Сандро, якщо у вас уже зараз такий зв'язок, що він відчув твій настрій через кілька хвилин після зустрічі, то....

  Батько не встиг домовити, як поряд з нами відкрився портал, з нього вийшов король Алан, а за ним ще кілька арханів. Підходячи до нас, король дивився тільки на дракона.

– Адріан. То це через твою доньку такий переполох? Нескінченний потік магії. Думаю, це відчув не лише я.

-Ваша величність! Ми не думали, що ви прибудете до нас на ритуал! Це така честь! - Батько вклонився королю, як і всі присутні. Розмовляючи з нами король, не відривав погляд від мого дракона. Так, саме мого!

- Чому не повідомили про церемонію? - У голосі, відчулися сталеві нотки. Батько збирався відповісти королю, але його випередила мама.

- Ваша Величність, ми не думали, що охоронець прилетить. Адже, як ви самі знаєте, вже багато років про драконів нічого не чути. Якщо хочете, можете його забрати, тільки Сандру залиште вдома. У неї незабаром весілля і цей хранитель. - Мама скривилася і кивнула в наш бік.- Не вписувався у її плани.

Я аж задихнулася від обурення. Мама вже зовсім перегинала ціпок. Саме весілля, не входило в мої плани! Перевівши погляд на короля, я помітила, як куточки його губ зворушила хитра посмішка. Невже йому сподобалася пропозиція матінки...

Його Величність повернувся в мій бік, обдавши мене крижаним поглядом. Він був гарний! Гострі вилиці обрамляли біле волосся, що спадало на плечі. Погляд сірих, проникливих очей пронизував наскрізь. Білі крила щільно притиснуті до широкої спини. Морок, за спиною тихенько фирнув, висловлюючи своє невдоволення. Ніби казав: "Ага, мовляв, зараз уже, крила розпустив і полетів до тебе, Ваша Величність!" - Чи мені це тільки здалося?

Батько спробував заперечити, але мама обсмикнула його.

- Так, ми віддамо вам дракона, тільки Сандру залиште вдома!? - Знову повторила мама.

– Давайте обговоримо це вдома, а не на майдані. - Тато все ж таки втрутився в розмову. - Ваша Величність, запрошуємо вас до нас на обід.

- Добре, але я полечу на драконі. Сандро, ви встигли дати йому ім'я? - повернувшись у мій бік, спитав король.

- Так, його ім'я Морок. Тільки, Ваша Величність, боюся, що полетіти не вийде.

Король на моє зауваження тільки хмикнув і зробив крок до дракона. Морок відреагував блискавично! Він оскалив ікла і з пащі вирвалося грізне шипіння. Я поклала долоню на чорну луску, відчуваючи, як вона тремтить під рукою.

- Тихіше, Морок! - дракон прикрив очі і забурчав як велике кошеня. Король зупинився, пильно подивившись на нас.

- Ну, що ж, добре, Мороку! Нехай поки буде по твоєму. Їдемо в замок і там вирішимо, що робити далі. - різко розвернувшись, він поспішив до екіпажу.

- Сандро, полетиш додому з ним. Морок буде поки що там, де жив Зорг.

Зорг, хранитель бабусі, жив у парку при замку. Для нього було виділено окрему частину парку, куди не ходили гості. Мама завжди хотіла зробити там, ще одну зону відпочинку з фонтанами і альтанками. Батько був категорично проти.

Мама з незадоволеним обличчям, попрямувала за батьком до екіпажу, потягнувши за собою сестру. Кет тільки встигла шепнути мені одними губами. - Все буде добре.

Поки ми розмовляли я не помітила, як люди, що прийшли з королем, розігнали всіх із площі. Ми з Мраком залишившись одні на пощаді, дивилися як батьки сіли в екіпаж і поїхали додому. Алан, не поспішаючи їхати, він стояв біля екіпажу, задумливо дивився в наш бік. Поглянувши ще раз і посміхнувшись, почав підніматися до екіпажу. Різко розвернувшись на сходинці, метнув у нас магічний заряд. Від несподіванки я не встигла відреагувати і поставити щит, зате встиг Морок! Він миттєво закрив мене своїм крилом і тут же з пащі вирвалося полум'я, спрямоване на короля. Вибравшись із підкрила, побачила, що Його Високість, встиг виставити щит, але насилу його стримував.