Розділ 6: Пробудження Фенікса

Холод від крижаних вовків був настільки густим, що здавалося, ніби саме повітря перетворюється на скло. Кайден кинувся вперед, перетворюючись на розмиту тінь. Його розпечений меч розсікав нічну темряву, залишаючи за собою вогняні дуги. Перший вовк злетів з ніг, коли магістр підрізав йому лапу, але вершник у білій масці спритно перекотився і вихопив довгий льодовий спис.

Елара стояла задерев’яніла. Вона бачила, як двоє інших вершників почали обходити Кайдена з флангів, готуючись до смертельного удару в спину.

— Кайден, обережно! — крикнула вона.

Один із вовків, відчувши її страх, переключив увагу на дівчину. Величезний звір стрибнув, розкриваючи пащу, з якої виривався морозний туман. Елара інстинктивно виставила руки вперед, заплющивши очі.

«Вогонь — це мій подих», — згадала вона слова магістра. «Він не ворог. Він — це я».

Вона відчула, як у грудях щось розірвалося. Це не був біль, це було звільнення. Наче гребля, що тримала бурхливу річку, нарешті рухнула. З її долонь вирвався не просто струмінь вогню, а ціла хвиля золотистого полум'я. Вона була настільки потужною, що вовка відкинуло назад, а його хутро миттєво взялося іскрами.

Елара розплющила очі й ахнула. Її руки світилися, а з кінчиків пальців стікали краплі рідкого світла.

— Еларо, тримайте потік! — вигукнув Кайден, відбиваючи черговий випад списа. — Не дайте їм замкнути коло!

Принцеса зосередилася. Вона бачила, як вершники намагаються використати свою магію, щоб створити крижану стіну навколо них. Повітря ставало важким, тиск зростав. Елара відчула зв’язок з Ігнісом — кінь бив копитом, і кожна його дія підсилювала її власну енергію.

Вона зробила крок вперед, і сніг під її ногами перетворився на пару. Вона більше не була тендітною принцесою в оксамиті. Вона була стихією.

— Ідіть геть! — її голос пролунав незвично глибоко, відлунюючи в лісі.

Вона змахнула руками, і два вогняні хлисти розітнули ніч, вдаряючи по крижаних щитах нападників. Лід тріснув із гуркотом, що нагадував грім. Вершники, зрозумівши, що недооцінили силу дівчини, почали відступати. Їхні вовки жалібно скавучали, відчуваючи жар, який вони не могли подолати.

— Назад до господаря! — Кайден завдав останнього удару, вибиваючи зброю з рук останнього ворога. — Перекажіть Варіану: полум’я Аетерніса більше не належить йому!

Хорти зникли в темряві так само швидко, як і з’явилися, залишивши по собі лише запах озону та обпаленої хвої.

Тиша повернулася в ліс, але вона була іншою. Напруженою. Елара все ще стояла з піднятими руками, її дихання було частим, а очі продовжували світитися золотом. Кайден підійшов до неї повільно, обережно, як до дикого звіра.

— Еларо... все закінчилося. Відпусти його.

Вона подивилася на свої руки, і світло почало повільно згасати, повертаючи її в обійми нічної темряви. Щойно магія зникла, на неї накотилася неймовірна втома. Ноги підкосилися, і вона б упала, якби Кайден не підхопив її.

Він притиснув її до себе, і цього разу це не був захист охоронця — це були обійми людини, яка злякалася за ту, хто стала йому дорожчою за власне життя.

— Ви зробили це, — прошепотів він у її волосся. — Ви врятували нас обох.

— Я відчула його, Кайдена... — ледь чутно відповіла вона, засинаючи прямо в нього на руках. — Вогонь... він не просто гріє. Він каже, що ми вільні.

Кайден підняв її на руки і поніс до Ігніса. Він знав, що це лише перша перемога, і попереду сотні миль небезпеки. Але тепер він знав і інше: принцеса, яку він колись вважав лише обов'язком, стала серцем його власного світу.