Глава 6.2

***

-Ну, як ви там? Розповідайте! - Почала говорити Ба, але помітила за нашими спинами Генрі. - А це що за нечисте до вас причепилося, то?!

-Хей! Я важлива людина при дворі! 

-По тобі видно … Кхм, то що? 

-Це Генрі Глюкенбері, він менталіст і може знадобитися нам у розвідці. - Відповіла за двох я.

-Металік значить ... Не дарма я їх не люблю!

-Ну Ба!

-Ну що! Сама подивися! Адже пошматований весь, одяг брудний, порваний, тхне. На голові чорт знає що! І обличчя таке зле, недобре! ... 

-Ба!

-Загалом, коли нареченого шукати то будеш, такого і не думай брати! Не прийму! І батькам прийняти не дам! Краще за демона, як я!

-Ні, дякую. Від такої радості, мабуть, відмовлюся! 

-Гаразд, проходьте, сили наберіться! А надвечір виступіть знову! А на металіка свого вухо гостро й око не спускай! Не подобається він мені. Та й вам би душ прийняти.

-Та тільки перед виходом приймали ... 

-А вам не допомогло! Тож бігом! У душ по черзі, а потім за стіл! І руки помити не забудьте! І фарбу свою з волосся вимий! Не знаю де ти в лісі на фарбу ту червону натрапила, але відмити треба! Сто відсотків уже в'їлася і в шкіру, і у волосся! ...

-Ба, це тепер моє волосся ...

-Іх! Ти що, фарбою волосся пофарбувала? А кому я розповідала про шкоду фарб, га?! Перед ким я розпиналася про те, скільки там небезпечних речовин, а?!

-Ба, це не фарба, а ... подарунок від мого вогню. Я була не в кращому настрої і він вирішив підбадьорити. 

-Нічого собі підбадьорив! Ох, гаразд, горе ти моє, вперед у будинок! 

  У домі наткнувшись на дзеркало оцінила повністю турботу Ба. Виглядали ми і справді жахливо. Навіть у наших костюмах. Напевно доведеться їх випрати разом із собою ... Червоні коси брудніта заплутані, на обличчі дрібні подряпини ... м-да, повернись я зараз на бал, привела б усіх у жах і викликала б найжахливішу огиду. Прийнявши душ і здобувши досить гарний, для нашої ситуації вид, ми спустилися в їдальню, де Ба вже на всю працювала.

-Сідайте! Я зараз пиріжки з вишнею з печі дістану і їсти сядемо.

  Будинок вже заповнював запах соковитих м'яких булочок з корицею, пиріжки з домашньою вишнею та ромашковим чаєм. У центрі круглого столу на шістьох людей стояв гарячий, щойно закипілий самовар. Ба несла великий підніс повний усіляких смаколиків і тільки коли всі сіли за стіл почала розпитувати.

-Ну, як ви? Не втомилися з дороги? Чи не зустрічалися вам нечесті всякі? ... Не враховуючи вашого важливого приблудного.

-Кхм ... Ба, це Генрі Глюкенбері, він принц ельфів! І його рекомендував нам ректор. Та й насправді в поході на Столицю, нам він знадобиться. Нам треба дізнатися що там за ворог такий! Щоправда, якби моя воля, я б його з собою не брала. А так, поки що, крім підпаленого мною зайця, нам ніхто не зустрічався.

-Хай так і буде далі! Ех, а от дід ваш, місце собі не знаходить після розмови з вами. Каже, даремно відправив. Каже, горе там станеться. Себе звинувачує тепер. 

-Та нормально все буде з нами! Ти ж мене знаєш ... !

-Ось від того й переживаємо! Що знаємо тебе ... !

-А зараз то він де?

-А до ректора до вашого пішов. Домовлятися. Думав ви ще в академії і відговорить вас йти.

-Ох-ох ... погано, що дід в академію пішов ...

-З чого б це?

-А там ... проблемка сталася неприємна.

-Та-ак, розповідай! Поки не розкажеш, не випущу!

-Сховище академії обікрали! Багато чого забрали. А туди наче дід щось відносив на зберігання.

-Щоб мене перевернуло! Та як то! Найважливіше, найсильніше сховище з легендарною зброєю та магічними артефактами! Як таке статися то могло!? Ох ... ! - Підстрибнувши з місця і йдучи у бік телефону торохтіла Ба, а ми вирішили поки бабуся на нас особливої уваги не звертає втекти з дому і піти далі.

  Звичайно перед виходом ми крикнули Ба на прощання, але та занадто захоплено з кимось ділилася тим, що сталося, тому нас не помітила. А ми, прихопивши із собою ще пару булочок і пиріжків вийшли в дорогу.

-М-та-ак … Даремно ми їй про це розповіли. Зараз усе село знатиме. - Почала розмову я йдучи дорогою викладеною з каміння.

-Ой, та годі тобі! Рано чи пізно все одно б довідалися. Тут, знаєш, чутки поширюються набагато швидше ніж у великому місті. Мене більше лякає шлях, що залишився, і те, що дід нервувати почав ... 

-Ну, йому можна нервувати. Він відпустив у найгибліше на континенті місце двох своїх онуків. 

-Ти не розумієш. У діда, як і у будь-якого демона, у рази сильніше працює інтуїція, ніж у людей. Так що до його побоювань і поганого настрою варто придивитися. 

-Ой, та нічого не буде! Адже нам потрібно просто розслідувати обстановку в Столиці, ми не визволяти її йдемо. Та й у сам центр міста я не впевнена що ми підемо ... 

-Аїда ... ти знаєш хто такий Синій Вогонь?

-Ні, а що? Це якось може стати в нагоді нам у розслідуванні? - Після мого запитання хлопець замовк. І навіть відвернувся убік від мого обличчя. - Вільям, не мовчи! 

-Я сподіваюся, що тобі не доведеться про це дізнаватися ... 

-Вільям! Ти зараз робиш так, як про тебе говорив Генрі! - Але він продовжував мовчати. - То може ти ... дійсно такий? Ігноруєш мене, уникаєш погляду, мене, розмови зі мною? Може мені варто до нього прислухатися? 

-Ні, Аїдо. Я тебе не уникаю. І не ігнорую!

-Тоді чому не хочеш відповідати на запитання?! До того ж, тему про Синій Вогонь завів ти! 

-Та тому що ... ! Ех, це небезпечно. Це жахлива людина. Жахливий маг!

-То може краще попередити мене про небезпеку? Аніж залишати в невідомості, щоб коли я з ним зустрілася потрапила в небезпеку? 

-Знаєш, ти маєш рацію. Добре я розповім! Але тоді пообіцяй, що коли побачиш його, то зробиш так, як я тобі зараз скажу! - Обіцяю!

-Ти ж пам'ятаєш ректора? 

-Звичайно, ми не так давно з ним бачилися! Хороша людина ... 

-Так, але з сім'єю не задалося.

-Ну, знаєш, адже сім'ю не вибирають.